UA
EN
Ви згадували у своєму інтервʼю для #шотам, що культура для вас така ж крихка як мармур. Можете прокоментувати чому?
Ми організовували масштабний тур вечорів поезій у 2021 році. Загалом це 46 подій. На той момент, я вважав так, тому що Лобода приїхала в Україну, Maruv у Харкові виступала. Люди після Майдану почали забувати, що культура важлива. Ми тут воюємо, хтось на фронті, а хтось працює в інформаційному, культурному тилу. Не потрібно робити крок назад, бо Майдан – це крок вперед, а російські пісні від наших українських зірок створюють прецедент культури нетривкої, яка може знову відкотитись назад. Тобто на той момент, ці слова були абсолютно актуальними для мене.
Проте після 24 лютого все почало змінюватись і почали виростати нові культурні та літературні проєкти. Нарешті люди зрозуміли, що це те, що допоможе нам дерусифікувати наше населення і себе насамперед. Бо Україна починається з тебе і дуже дивно співати якихось красивих пісень про українізацію, а самому в побуті спілкуватись російською та поважати всяких Достоєвських. Ну це трохи абсурдно, тому зараз наша культура не така вже крихка як мармур, бо є Квартира 23, Постріл, Kripak Magazine, які продовжують свою діяльність. Після повномасштабного вторгнення з’явивсь МУР, які запалюють нереально. Андрій Шимановський, який просував мову, коли це ще було дивно та абсурдно. Рук не вистачить, щоб пояснити, який ми величезний крок зробили для нашої культури.
Проте останній рік ми вже робимо кроки назад, судячи з почутих мимоволі розмов та зменшення допомоги для ЗСУ від населення. Але це нормально, це еволюція. Головне просто не піти далі від еволюції та продовжувати розвиватись, створювати простори, етери, різноманітні проєкти, які б допомагали українському народові повставати, як фенікс з попелу. Очевидно, що війна забирає найкращих, наприклад Романа Ратушного. Одним словом, найкращі люди йдуть від нас і нам потрібно вставати на їх місце і прагнути цієї довершеності заради України, свого міста, друзів, знайомих і себе. Як казав Сергій Жадан у своїй пісні, що само собою тут нічого не вирішиться.
Яка ваша роль у проєкті МУР?
Я лише його прикраса (сміється), безвідмовний хлопець. Треба щось зняти, поїхав знімати. Треба просувати МУР – просуваю. Я не частина цього колективу. Просто допомагаю, тому що ще з першої пісні (Ти що казав?) було зрозуміло, що це буде. Тому всім раджу зайти на їхню сторіночку, послухати, закинути грошенят. Тому що за власним досвідом можу сказати, що без грошей культуру важко просувати. Звісно є гранти, культурний фонд, але не всі люблять таке. Тому було б класно, якби такі проєкти як Marmur, МУР розвивались.
Протасів Яр – на якому етапі зараз знаходиться справа? Знаю, що в лютому було слухання. Чи відчували ви тиск з боку опонентів?
Суд пройшов неймовірно. Це такий театр абсурду. Забудовники стримувати себе емоційно не можуть, тримати себе в кордонах культурності також. Оця злість, агресія, і вони ще сподіваються, що суд дозволить їм забудувати Протасів Яр на кістках Романа Ратушного. Чув, що, здається, на Осокорках спалили парк, то я не здивуюсь, що й Протасів Яр скоро спалять.
У нас же війна 10 років триває, який сенс вкладатись у безпілотники, який сенс забудовникам вкладатись у ЗСУ замість нової будови. Ні, їм потрібно Протасів Яр забудувати та річище Дніпра знищити. Як казав Анатолій Лупиніс: «життя триває, точиться війна». Не дамо ми на кістках Романа Ратушного забудувати Яр. Ніхто вам його не віддасть. Уже 20 років боротьба за цей Протасів Яр. Після вбивства Романа Ратушного на фронті, вам ніхто не дозволить це зробити.
Що Вас пов’язувало з Романом Ратушним?
З Романом я познайомивсь, коли наша влада намагалась його посадити в СІЗО. До цього за ним полювали кілери пів року. У СІЗО намагались посадити за поливання дверей адміністрації забудовника. При тому, що доказом було фото чорне з бліками, що на ньому буцімто Роман, і відразу наполягають на СІЗО. Ну ви розумієте абсурд ситуації.
Я його не знав до 2021 року. Потім я пишу йому, що це за сюр відбувається, як так? Записую в Таврійську вірш Стуса «немає кайданів, що тебе здушили» на підтримку Романа, поширюємо цю історію в соціальних мережах. Виготовили йому світшот на судовий процес, на якому було фото з Майдану, де все в прапорах і вислів Ліни Костенко «є боротьба за долю України…». Там не було нашого лого, нічого такого. Це виключно підтримка його як людини, яку хочуть посадити ні за що. Треба якось допомагати один одному й не давати мучити наших людей, найкращих людей.
Уперше зустрілись ми в нього вдома, тому що на ньому був електронний браслет. Роман познайомив мене з мамою своєю, з собакою. Ми спілкувались про ідею державності, культуру. Потім він мені каже: «переїжджай у Протасів Яр, ти нам потрібен». Я хотів переїхати 8 березня 2022 року, закінчував свої справи, але не встиг. Роман був дуже раціональною людиною, духовною, розумною, геніальною і він готувавсь до СІЗО, хоча я казав йому, що ти туди не підеш. СІЗО – це знищення твого здоров’я, як фізичного, так і морального. Сергія Стерненка хотіли посадити також, от тільки нещодавно з нього зняли справу. З ним мене також познайомив Роман. І востаннє ми бачились біля Верховної Ради. Ця зустріч була десь за 12 днів до його вбивства на Харківщині бурятом. Потрібно було виготовити для його військових одяг з легендарною фразою «чим більше росіян ми вб’ємо зараз, тим менше росіян доведеться вбивати нашим дітям».
Моя позиція така, у першу чергу допомагаємо фронту, нашим хлопцям і дівчатам, щоб вони вижили. Інакше немає ніякого сенсу. Друге – допомагаємо військовим у тилу. Любимо їх, розуміємо, допомагаємо в шпиталях, надаємо психологічну допомогу. Дивимось на них як на людей, а не як на використаний матеріал. Третє – допомагаємо культурі. За що ми взагалі боремось? За те, щоб Пушкін стояв в Одесі? Чи за те, щоб Стус стояв у кожному місті?
Які ваші особисті мрії щодо розвитку культури в Україні?
Культурні кордони не стираються, стираються тільки росією кордони нашої держави. Вони знищуються тут і зараз.
Моя візія мармуровська дуже проста – побудова України в любови. Є Україна у вогні, це ми бачимо. Важливо, щоб держава буде об’єднана з народом і навпаки. Тоді ми 100 відсотків переможемо. Якщо будемо об’єднані з Європою, з Америкою, якщо будемо реформувати суди, поліцію, якщо будемо витягати політичних опонентів з тюрми. Якщо будемо просувати полеглих воїнів, якщо будемо виділяти гроші, а не 1 відсоток з бюджету.
Україна в любови, що це таке? Це аналог України у вогні. За своє життя я не пам’ятаю, щоб вона була не у вогні. З самого дитинства жарти про хохлів, про те, що ми крадемо газ, що мова наша тільки для сміху. Наша дерусифікація буде тривати до тих пір, поки будуть шовіністи в наших містах, а наші вулиці будуть названі на честь російських діячів.
Чому Україна в любови? Тому, що хочеться жити в гідній країні. Усе дуже просто, життя воно елементарне. Допомагаєш своєму народові прокидатись зі сну – сам живеш щасливо. Нащо ми вже 5 років просуваємо культуру? Та щоб вона панувала в цій країні. Молодь почне зростати на Стусі, а не на інстасамці. Кожен день намагаюсь щось добре робити.
Неймовірні відчуття, коли бачиш, що завдяки твоїй праці люди переходять на українську. Вірші українських митців уже в Америці, Канаді, Європі, ба більше, навіть у Бєлгороді наші футболки є.
Виявляється, що війна це страшно, і люди помирають, і діти. Тому ми маємо тут і зараз допомагати фронту, тут і зараз виходити на мітинги проти несправедливості, корупції, проти судів. Ми маємо боротись кожного дня за свою гідну державу. Щодня вкладати у свою душу українське, культуру світу. Як писав Стус: «нам залишається світити іншим, залишається боротись за кожен світанок».
Цей матеріал виготовлено за підтримки ГО «Інститут масової інформації» в рамках проєкту міжнародної організації Internews Network.
Редакторка – Гарець Катерина
