Через російське вторгнення українське кіно знову переживає не найкращі часи, але раніше не зважаючи на численні репресії, партійну диктатуру та інші складнощі українському кінематографу вдавалося вставати після падінь, відроджуватися, та творити шедеври світового ґатунку, тому сподіваємось, що і в таких складних умовах українське кіно має майбутнє..
1. «Земля» (1930)
Коли ми говоримо про добу українського німого кінематографу, звісно ми не можемо оминути увагою фільм О. Довженка «Земля».
Олександра Довженка не дарма називають батьком українського кінематографа. Він створив кіношедеври та дав поштовх для розвитку українського кіно. Завдяки його шедеврам про українське кіно дізнались у всьому світі. Олександр Довженко це легенда не лише нашого кінематографа, а й світового, на його роботах вчилось багато іноземних молодих митців.
Важко переоцінити той внесок, зроблений Довженком для майбутнього українського кінематографа. Він заклав підвалини до фонограм як до звукового мистецтва. Олександр Довженко був першим, хто зумів ввести в українському кіно тему партизанської боротьби під час громадянської війни. «Перший поет кіно», – так казав про українського режисера американський сценарист, кінорежисер, Льюїс Джейкобс. Геніальний режисер започаткував напрямок «українського поетичного кіно», чим надихнув інших відомих українських режисерів на створення своїх кіношедеврів у цьому стилі. Сьогодні головна кіностудія в Україні має ім’я відомого режисера. Також в нашій країні існує престижна державна премія імені Олександра Довженка, її присуджують за видатний внесок у розвиток українського кіномистецтва.
Більшість критиків вважає фільм «Земля» найкращою роботою Довженка. Хоча у доробку режисера чимало інших відомих картин.
Ця картина на міжнародному референдумі кінокритиків у Брюсселі у 1958 році була визнана однією з дванадцяти найкращих картин усіх часів та народів, а також займає другу позицію у списку сто найкращих фільмів в історії українського кіно.
У цьому фільмі зображено, як відбувався процес колективізації в Українській РСР, цей процес режисер вирішив продемонструвати через взаємовідносини між колгоспниками та куркулями.
О. Довженко у притаманній для нього філософській манері показує значення та символізм землі для українського народу. У цій стрічці чимало уваги приділено красі української природи. Починається фільм із зображення української землі, такої гарної та квітучої. Але головне звісно в цьому фільмі не природа, а та правда про час, яку Олександр Довженко міг передати тільки на рівні прихованих алегорій.
2. «Тіні забутих предків» (1964)
Фільм, що зародив новий напрямок в українському кінематографі та зайняв першу позицію у списку сто найкращих фільмів українського кіно. Звісно ж мова про легендарний український фільм «Тіні забутих предків». Стрічка, що посідає особливе місце в історії вітчизняного кіно, адже вона знову нагадала світові про український кінематограф. Фільм «Тіні забутих предків» виборов 39 міжнародних нагород, 28 призів на фестивалях у 21 країні світу. Вражає, чи не так? А у гарвардському університеті фільм обов’язковий для перегляду кожному, хто претендує на кандидатську ступінь у кінознавстві.
Годі й говорити про значення цього фільму для періоду, в якому перебувала Україна. На прем’єрі стрічки відбувся масовий протест шістдесятників проти арештів української інтелігенції. Взяв участь у цьому протесті й режисер фільму Сергій Параджанов – за що зрештою зазнав переслідувань та був заарештований, а фільм заборонений до показу.
Та не лише на прем’єрі кінокартини відбувся протест. Сам фільм можна назвати протестом, якщо не політичним, то мистецьким, адже він був один з небагатьох україномовних фільмів без російського озвучування. Як говорив режисер: «Ми хотіли зробити фільм про вільну людину». У своїй стрічці Сергій Параджанов зумів чітко зобразити побут українського народу, його культуру, традиції та ідентичність, поєднати красу української природи з мистецтвом.
Показати неймовірну історію кохання, відношення мати та сина, карпатський колорит, життя гуцулів та всю чарівність карпатського краю, зробити це в часи утисків – означає кинути виклик тому часу. І Сергій Параджанов це зробив, зробив вдало, створивши картину якою захоплюються у всьому світі.
3. «Заборонений» (2019)
«Заборонений» це кіно, яке демонструє нам що таке боротьба та вміння стояти до кінця на своєму, якщо ти впевнений, що правий. В новітньому українському кінематографі не так багато автобіографічних фільмів, що здатні передати характер, силу особистості героя, про якого знімається кіно. Варто віддати належне режисеру Роману Бровко – йому це вдалося. У стрічці «Заборонений» він показав Стуса – таким яким і був відомий поет – сильний, сміливий, рішучий, борець за справедливість, який готовий був йти проти жорсткої тоталітарної системи, не зважаючи ні на що. Ідея справедливості для Стуса була понад усе.
Фільм демонструє, що в яких би важких умовах не перебував письменник, він постійно зберігав свою честь, гідність та не піддавався режиму до самого кінця. Стус безперечно є одним з кращих українських персонажів, про яких можна було зняти документальний фільм. Тому навіть дивує, чому про легендарного українського письменника так довго не було знято біографічного фільму. Адже він є українським героєм, з якого мають брати приклад діти і казати: «Я хочу бути таким як він».
Так, звісно, Людина-павук та Бетмен це добре, але наше покоління має зростати на таких своїх, рідних супергероях, що боролись та мріяли про незалежну Україну, тому що це як ніколи є актуально для нашого часу.
Стус в одному зі своїх віршів писав: «Народе мій, до тебе я ще верну і в смерті обернуся до життя» і завдяки цьому фільму він знову повернувся та нагадав усім нам, що таке патріотизм, незламний дух. Автобіографічний фільм про Стуса, що демонструє його життя, говорить нам про важливість боротьби не лише з політичним режимом, а також над собою, що все життя це боротьба між добром та злом.
Наприкінці фільму нам показують, що в українського письменника була спокуса відмовитись від своїх принципів – він міг написати щиросердне каяття, отримати свій зошит з віршами і вийти з в’язниці, але він вкотре залишився непохитним своїм принципам та не став на бік зла, тим самим змусивши і нас замислитись чи готові ми йти зі своїми принципами до кінця та бути на стороні добра до останнього.
4. «Атлантида» (2019)
Усім нам в такий непростий час треба щось, що буде зігрівати душу та надавати віру у краще. У новітньому фільмі «Атлантида» зображено все те, на що ми так сподіваємось і чого бажає наш розум та серце. Перемога України над Росією, повернення Донецької та Луганської області. Ця історія про майбутні перспективи нашої країни, які нам поки важко чітко уявити. Стрічка «Атлантида» здобула престижні міжнародні нагороди: перемогу на кінофестивалі у Венеції в програмі «Горизонти», а також була висунута на кінопремію «Оскар» від України.
Хоча кінокартина і була випущена у 2019 році, але зараз вона як ніколи на часі, адже крім позитиву там також зображена реальність, яка на нас очікує. Багато хто думає, що з перемогою настане миттєвий розквіт нашої країни, і навіть не може збагнути скільки проблем ми маємо вирішити після повернення наших земель. У цьому фільмі зображується все те, про що ми все ще не задумуємось, а варто б вже почати. Після повернення Донецької та Луганської області нам потрібно буде вирішити купу проблем. Території, де йшли бойові дії, на деякий час стануть непридатними для життя і потрібно буде чимало часу та зусиль, щоб їх відновити. На прикладі головного героя ми можемо побачити на скільки важкий період очікує наших військових, що після закінчення війни можуть зіштовхнутися з посттравматичним синдромом і не розумінням як жити далі.
У фільмі продемонстровано сотні зруйнованих будівель, але не лише вони будуть зруйновані, а й сотні тисяч доль, це буде нова реальність до якої ми всі маємо бути готові. Режисер фільму спробував зазирнути у майбутнє та показати максимально наближену до життя реальність з усіма труднощами, які на нас очікують, але зверніть увагу на початок фільму та його кінець – на початку фільму ми бачимо чоловіка через холодні відтінки тепловізора, а в кінці вже через теплі. В цьому можна побачити великий символізм, що після хмурого та холодного періоду завжди наступає тепло та розквіт, настане він і для нашої країни в усіх галузях, і в кінематографічній теж.
Не зважаючи на всі перипетії, в яких перебувало наше кіно, воно завжди знаходило в собі сили відродитися. На заваді цьому не ставали жодні соціальні, політичні та інші негаразди. Ми завжди мали талановитих режисерів, які навіть в часи жорстких репресій та пригнічень національної культури створювали шедеври, якими захоплювались у світі. У нас є про що знімати та про кого, життя українського народу сповнене різних подій від трагічних до переможних. Ми маємо чимало героїв, про яких варто знімати автобіографічні фільми, щоб нащадки пам’ятали про них та вони слугували їм прикладом. Кінематограф є важливою частиною розвитку країни, адже він впливає на людей та здатен транслювати самобутність, ідентичність народу, змушувати замислюватись, а що найголовніше, він діє на свідомість людини та може надихати і спонукати до дій. Як ми бачили з минулого, українське кіно прогресувало не завдяки, а наперекір, труднощі не робили його слабше, а навпаки, допомагали його розвитку і становленню як важливого елемента української культури.
Українське кіно завжди слугувало відображенням того в якому історичному періоді знаходилась наша країна. І зараз нам як ніколи є що розповісти та показати світові, а талановиті режисери, актори, які завжди були на нашій батьківщині, зможуть зробити це знову, не зважаючи на важкий період, який вкотре проходить наша країна.
