UA
EN
Як народився львівський «Розсадник»
У 2021 році дві львівські громадські організації — «Плато» й «Екотерра» — звернулися до міської адміністрації з проханням надати територію для реалізації та демонстрації своїх практик. Із трьох запропонованих варіантів обрали частину парку «Залізна вода» — культурної пам’ятки міста. Площа 1,3 га, вільний доступ і наявність води добре відповідали формату громадського простору, орієнтованого на садівництво й городництво. Проєкт отримав назву «Розсадник».
Волонтерська команда у складі 15 осіб має право проводити тут некомерційну діяльність, тому усі заходи безоплатні, водночас можливі благодійні збори для війська та соціальну підтримку. Усю діяльність волонтери і волонтерки проводять на безоплатній основі.
Від міської легенди — до відновлення історії місця
Парк «Залізна вода», де сьогодні працює «Розсадник», має довгу історію. Відомий львівський садівник Арнольд Рерінг свого часу приїхав з Відня до Львова й заклав у місті декілька парків, зокрема, Стрийський парк і парк «Залізна вода» (1905 рік). Є легенда, що теплиці на території парку також заклав Рерінг. Це припущення підкріплює знахідка пошуковців — у фундаменті колишніх теплиць вони виявили сім різних типів цегли, зокрема польську та австро-угорську. Волонтери шукали підтвердження цієї версії в архівах трьох країн — України, Польщі та Австрії, однак поки безрезультатно. Та ймовірність залишається, тож пошуки тривають — заради того, щоб відкрити ще одну сторінку історії парку.
Створення міського саду-городу
За часів СРСР у теплицях функціонувало велике квіткове господарство, яке занепало з розпадом Союзу в 2000-х роках, не витримавши економічних випробувань. У 2014 році споруди офіційно списали, огорожу зняли, простір почав жити своїм життям. Наприклад, майже всі дерева тут — самосів, адже людина тривалий час не втручалася в його розвиток.
Усе почалося з великої толоки, на яку прийшли приблизно 60 людей і розчистили територію, вивізши 15 КамАЗів різного сміття, починаючи від побутового, закінчуючи шинами. Оскільки позиціонували себе як сад-город, першими заклали дві великі підняті утеплені грядки. В листопаді 2021 року, вже зривався сніг, поставили ще 15 таких грядок, щоб вирощувати городину.
Також розробили контент-стратегію та брендинг і планували запустити проєкт у березні 2022 року.
Спільна праця як спосіб гуртувати людей під час війни
Утім, початок широкомасштабної російської агресії змінив не лише ці плани, а й сам напрям роботи команди. Ековолонтери вирішили: кому зараз потрібен той сад-город, коли є набагато важливіші справи? І перші місяці після 24 лютого 2022-го присвятили іншій волонтерській роботі — перевозили картини, речі та інші необхідні матеріали.
На початку квітня їм почали писати знайомі, зокрема люди з екологічної сфери, які переїхали з Харкова, Дніпра, Маріуполя: «А коли до вас можна прийти щось посадити? Давайте щось будемо робити!» Тож влаштували толоку.
На толоку зібралося майже 100 людей, більшість із них — ті, хто через війну переїхав до Львова. Вони розповідали, що в новому місті складно одразу знайти нових знайомих, своє коло спілкування, зрозуміти, куди себе подіти. А тут усе просто: тебе запросили прибирати, садити, працювати руками.
Саме ці прості спільні заняття допомагали знайомитися й відчувати себе своїми. Навіть якщо вперше бачиш людину, завжди знайдеться тема для розмови — рослини, садівництво, те, що зараз робите разом. Так поступово навколо простору почала формуватися спільнота.
Перші два сезони були насамперед про соціалізацію — створення простору, де люди могли знайомитися, спілкуватися й проводити час разом. На третій сезон команда вирішила розвинути цю взаємодію та додати до неї практичний складник. Так з’явився «Клуб міського садівництва», у межах якого професійні садівники та садівниці діляться своїми знаннями й практичним досвідом.
Минулого року запрацював проєкт «Зелений банк»: вирощені й живцьовані невеликі кущі, м’яту, сукуленти безоплатно передають для міських ініціатив. Лише за минулий рік близько тисячі рослин отримали ОСББ, школи, садочки.
Ще один напрям, який почали активно розвивати, — просвітницький. Зокрема, облаштували компостери, щоб на практиці показувати, як у міських умовах правильно поводитися з органічними відходами та перетворювати їх на корисний ресурс.
Новий напрям — терапевтичне садівництво
Протягом останнього року команда почала розвивати терапевтичне садівництво як окремий напрям діяльності. Ідея з’явилася після слів однієї з відвідувачок: «У вашому просторі я відчуваю, що маю контроль хоча б над чимось. Я прийшла, посадила, полила, виростила — і бачу результат». Ця думка змусила волонтерів і волонтерок замислитися, як розвинути цей досвід у повноцінний напрям роботи — допомагати людям взаємодіяти з природою так, щоб вона ставала ресурсом для їхнього психічного й фізичного відновлення.
Спочатку самі експериментували з різними форматами, але не називали й не позиціонували їх як терапевтичне садівництво, адже для цього потрібні відповідна освіта та робота за визначеними протоколами.
Приблизно два роки тому в команді «Розсадника» з’явилася Джулія Тіссен — волонтерка з Канади. Як каже сама Джулія, приїхати в Україну її мотивувало серденько. Вона знала, що хоче волонтерити, і шукала місце, де могла б бути справді корисною. За її словами, одна з особливостей волонтерства в Україні сьогодні — можливість долучатися саме до тієї сфери, у якій маєш знання, хист і бажання допомагати.
Канадська волонтерка, яка має досвід роботи соціальною працівницею, понад 15 років працює у сфері терапевтичного садівництва. У Львові вона вже провела понад сотню відповідних занять. На сьогодні це переважно робота з жінками, утім у складі груп вже долучалися ветерани й ветеранки та члени їхніх родин. У планах розширювати роботу з цією категорією.
Представниця громадської організації «Плато» Діана Попфалуші зазначає:
Ми перетворили занедбану частину парку на простір, який поступово оживає. Намагаємося створити такі умови, щоб у будь-який момент могли передати його іншим організаціям чи установам, які продовжать цю роботу — можливо, навіть розвинуть її краще за нас. А поки наше різнопланове волонтерство триває.
Редакторка — Гарець Катерина
