UA
EN
Як ви потрапили до шкільного самоврядування?
Це було дуже давно, я закінчила школу у 2013-му. Був набір охочих. У нас це не було так популярно, тому займалися ми переважно організацією свят, заходів і допомагали на уроках. Я була активною і думала, що мені теж треба щось робити. Першим нашим заходом стали два відкриті уроки — з біології та хімії. До речі, саме це дало мені поштовх до того, що я вступила на вчителя біології, хімії і здоров’я людини. Мені дуже подобалося спілкуватися з однолітками, щось робити разом, і за це нас завжди хвалили. Мені імпонувало, що тебе цінують, бачать, що ти можеш щось робити. Ми постійно проводили заходи, їздили на навчання для молоді — і саме тоді я почала розуміти, що хочу пов’язати своє життя з громадським сектором і навчанням молоді.
З якими труднощами ви зіткнулися на етапі шкільного самоврядування?
Найскладніше було те, що в нас сильно не вірили — так само, як зараз часто не вірять у молодіжні ради, учнівське чи студентське самоврядування. Говорять: «Ну що вони там знають, ті підлітки? Що вони можуть зробити?» У мій час це були слова саме від вчителів. Вони не вірили, що ми можемо щось зробити. Зате була колосальна підтримка від батьків і однолітків.
Що дала вам участь у шкільному самоврядуванні?
Впевненість у собі — це перше. Розуміння, ким я хочу бути й чим я хочу займатися. Згуртованість, адже в мене був колектив, з яким я пройшла дуже великий період життя. А ще моїх друзів, які підтримували постійно.
Чому саме медицина та педагогіка?
Медицина — бо в мене вся родина медики, а педагогіка — бо хотілося доносити інформацію великому колу людей: дітям, підліткам. Це два напрямки, поєднані між собою: хімія, біологія й здоров’я людини та медицина — по суті, одна сфера.
Які навички вам дала освіта в роботі з молоддю?
Коли я проводжу тренінги, для мене головне — безпечний простір. Наприклад, організовуючи табір, я розуміла, що проводжу захід для молоді, але водночас можу допомогти й з боку медицини — якщо раптом когось немає поруч чи наша медсестра кудись утікне. Тож знання й практика — це головне, що дала мені освіта.
Коли ви зрозуміли, що хочете працювати з молоддю?
Мабуть, коли стала членкинею молодіжної ради. Я їздила на навчання, конференції, бачила роботу тренерів — як вони проводять лекції, — і зрозуміла, що теж хочу так! Треба вміти зацікавити аудиторію, щоб вона розуміла, що ти справді розумієшся на темі. Згодом я стала головою молодіжної ради й зрозуміла, що можу йти далі. А справжній поштовх стався, коли я була в складі одеської команди НУМО й писала аналітичні звіти про стан молодіжної політики за кордоном. Це був рішучий крок — що я все ж таки зробила таке дослідження! — і саме він дав мені можливість працювати далі.
А що найскладніше для вас у роботі з молоддю?
Складного, напевно, нічого немає — головне, щоб була класна команда. Без неї працювати справді важко, а провести навчання чи захід — це не є проблемою. Мені комфортно з молоддю, бо я з нею на одній хвилі: розумію, чого хочу я й чого хочуть вони. Я насамперед випитую, що їх зацікавило, і вже після цього проводимо і майстерки, і все інше.
Розкажіть про свій шлях до членкині й згодом голови молодіжної ради?
Тоді я ще працювала медсестрою в садочку. У нас якраз був набір молоді до молодіжної ради, і мені запропонували піти туди. Я подала резюме на цю каденцію, прийшла туди й зрозуміла: тут справді можна щось змінювати й робити. Ми проводили безкоштовні конкурси, змагання, навчання — все-все. А згодом зрозуміла, що хочу бути вже головою молодіжної ради, щоб мати більше можливостей.
Що змінилося у вас під час роботи в молодіжній раді?
Змінилися погляди. Мені хотілося зламати стереотип, що молодь — це наше майбутнє. Молодь — це наше теперішнє й майбутнє. Хотілося донести старшому поколінню, що молодь готова й вміє змінювати цей світ, що вона розумніша й цікавіша, ніж здається, і може зробити багато — навіть прості проєкти для себе й для своєї громади. Мені хотілося донести саме те, що молодь може змінювати й що молодь готова до цього. Просто треба дати їй таку можливість.
Як ви вирішили почати писати аналітику?
Хотілося чогось більшого — щоб це стало моєю роботою в громадському секторі. Шукаючи вакансії, побачила, що потрібна аналітикиня в одеську регіональну команду НУМО, і подумала: треба спробувати! Про НУМО я тоді майже нічого не знала, але була учасницею їхнього форуму й бачила, які класні дослідження вони роблять — це мене й підкупило. Того ж вечора, як надіслала резюме, мені зателефонували й запросили на співбесіду — там був Юрко Юзич, дуже цікава для мене особистість, який багато зробив для молодіжної політики, участі молоді та Пласту на державному рівні. Так я й потрапила на цю роботу.
Однією з моїх головних задач — окрім обмінів, форумів і таборів — було зробити молодіжне дослідження стану молодіжної політики за кордоном: обрати країни, де молодіжна політика на високому рівні, і зрозуміти, чому молодь там іде в молодіжні простори, чому в кожній громаді є молодіжні ради і як це все працює. Мене це дуже зацікавило.
Нас було четверо з різних областей, і коли ми ділилися здобутою інформацією й розуміли, що можемо вплинути на молодіжну політику в Україні, — це дуже заряджало.
Отримана з аналітики інформація допомогла побачити слабкі сторони наших молодіжних організацій та впроваджувати надалі інноваційні технології в роботу.
Чи були труднощі під час роботи над аналітикою?
Так, труднощі були. Це було максимально складно, бо все іноземною мовою. Спершу я думала, що нам допоможуть теплі контакти — пластуни, які виїхали за кордон і вже там адаптувалися. Але вийшло так, що вони працювали локально й достовірно не знали. Довелося самій шукати інформацію, писати головам молодіжних рад, громадських і скаутських організацій. Мені було цікаво знайти контакти і з ними поспілкуватися. Я писала й спілкувалася з багатьма людьми, і вони мені розказували, що в них відбувається, яка складова частина молодіжної політики. Звісно, зі знанням англійської все було б легше.
З чого почалася ваша організаторська робота, після чого ви загорілися нею?
Усе почалося з першого безкоштовного для молоді табору від НУМО. Провівши його, я зрозуміла, що можу абсолютно все. Коли все йде чітко за планом — це супер, але коли йде не за планом — ще цікавіше. Буває, за програмою тема «Молодіжна рада», але бачиш, що молоді це не заходить, — і тут-таки імпровізуєш, наприклад проводиш симуляційну гру. Після першого табору учасники мене запитали, чому ти не проводиш більше блоків, і я подумала: а чому б і ні, я ж це вмію, знаю. Сама молодь просила провести їм ще щось — і це стало поштовхом працювати тренеркою, молодіжною працівницею, доносити інформацію до молоді.
Який організований вами захід запам’ятався найбільше?
Мабуть, останній табір — він був найважчим через обмежене фінансування, і треба було зробити дуже багато. Тоді я зрозуміла, що можу все, нафандрейзити (залучити ресурси — ред.) купу всього, хоча в цій темі раніше не сильно розбиралася. Дістати все необхідне для табору стало для мене великим знаком, що я справді можу все.
Як ви прийшли до спортивного волонтерства?
Усе почалося з того, що подруга покликала мене на волонтерство. Прийшовши вперше, я відчула, що це мої люди — не знаю чому, але стало відразу комфортно. Потім була «Хвиля 2.0» з ветеранами, куди зі мною прийшла вже інша подруга й здивувалася, що я знаю всіх цих людей. А я їх бачила вперше — просто тут вже є спільнота, серед якої почуваєшся максимально комфортно.
Після кількох спортивних заходів мені почали казати, що я вже досвідчена і до мене можна ставити менш досвідчених волонтерів. Це дуже надихало, особливо коли, працюючи з ветеранами, чула, що я відкрита і їм приємно й комфортно зі мною. Це триває далі, приходиш на новий захід, а тобі кажуть: «привіт, ми тебе пам’ятаємо» — це дуже заряджає. Для мене це більше, ніж просто захід. Саме ця спільнота, люди — оце найцінніше.
Яка історія за весь ваш шлях запам’яталася найбільше?
Одна історія — водночас сумна й весела. Коли завершився проєкт від НУМО, ми розуміли, що вже не будемо разом так, як раніше. Так, ми створили коаліцію, але не знали, як усе це працюватиме далі. Того дня ми з колегами Настею й Мартою — а до того працювали разом цілий рік — просто сиділи й плакали, бо думали, що більше не будемо бачитися. Але ми так не хотіли розлучатися, бо нам було максимально комфортно втрьох, що шукали будь-яку можливість залишитися разом. Так і з’явилася волонтерська коаліція — наша маленька «дитинка», яка й досі росте. Попри всі труднощі, ми й зараз вкладаємо в неї багато енергії та сил і досі разом утрьох. Це дуже значимий для мене момент: за весь цей шлях — форуми, табори, обміни — було чимало моментів, коли щось не вдавалося зробити так, як хотілося, але ми все одно разом. Люди — оце моя цінність.
Що б ви передали людям, які тільки починають свій шлях з молоддю?
Не боятися. Навчатися. Писати людям, які вже цим займаються, і пробувати себе в нових починаннях: писати гранти, писати проєкти. Обов’язково йти на волонтерство — воно дасть набагато більше, ніж будь-який проєкт: людей, можливості, спілкування, яке потім знадобиться. Будь-яке навчання онлайн чи офлайн, але звідти ти можеш багато чого черпнути і ти будеш далі щось робити.
Шукати людей, які будуть тебе підтримувати, які стануть твоєю командою.
Редакторка — Гарець Катерина
