UA
EN
Перший рейс
Аліна Недайвоз із Черкас до початку широкомасштабної російської агресії працювала рієлторкою у власній компанії, яку розвивала з 2013 року. Паралельно з 2016-го займалася громадською діяльністю у всеукраїнській громадській організації «Авто Євро Сила».
Разом з однодумцями вона відстоювала доступне розмитнення автомобілів для українців, працювала над законодавчими ініціативами та пропонувала рішення, які мали бути вигідними для державного бюджету. Саме цей досвід, за словами Аліни, згодом привів її туди, де вона є сьогодні.
«Я не вірила, що широкомасштабна російська агресія можлива. Розуміла, що війна триває з 2014 року, плакала за Небесною Сотнею, знала, що ми тимчасово втратили Крим, але зізнаюся: тоді все це здавалося мені далеким. На жаль, по-справжньому війна торкнулася мене у 2022 році. 24-го лютого я прокинулася від дзвінка брата, який на той час жив під Києвом. Він повідомив, що чує перші вибухи. Я була налаштована діяти рішуче і без паніки», — згадує жінка.
Тож одразу зголосилася розвозити обіди до місць, де формувалися підрозділи Збройних Сил України, а також на блокпости й у навчальні центри. Так розпочалася щоденна допомога військовим: за власні кошти невелика команда заправляла автомобілі та доставляла по 600–700 порцій їжі щодня.
А вже в березні з’явився новий запит — військовослужбовець попросив Аліну допомогти повернути його автомобіль з-за кордону. Жінка вже збиралася в дорогу, коли зателефонував Вячеслав Дзюблик, голова ГО «Авто Євро Сила Черкаси», нині військовослужбовець, який повідомив про ще одну потребу для фронту — доставити в Україну чотири автомобілі, придбані за кордоном. Вячеслав добре знав характер Аліни та її вміння «пробивати стіни», тому й запропонував взятися за організацію такої поїздки.
Так жінка привезла автомобілі з польського Хелма. Відстань була невеликою, однак складність полягала в іншому: потрібно було на власному досвіді розібратися з перетином двох кордонів, особливостями оформлення документів у кожній країні та вибудувати логістику для п’ятьох водіїв.
«Усе почалося швидко й спонтанно. Після першого рейсу навіть не думала, що це може стати моєю постійною справою аж до сьогодні. Я повернулася до розвезення обідів, аж доки мені не почали телефонувати із значно серйознішими запитами: вже не просто перегнати машину як водійці, а спочатку знайти потрібну — за конкретними параметрами», — пояснює волонтерка.
Основа команди — довіра
Коли запити на автомобілі стали регулярними, Аліна почала шукати знайомих за кордоном, які могли б допомагати їй на місці — бути її «очима», супроводжувати, перекладати та допомагати з пошуком і придбанням машин. Для неї було важливо, щоб ці люди мали схожі з нею погляди, менталітет і бажання допомагати, а головне — щоб була обопільна довіра.
Перший рік жінка їздила до Естонії та Румунії, однак постійних партнерів там знайти не вдалося. Із 2023 року країною-донором для її діяльності стала Фінляндія.
Волонтерка не має контактів із продавцями на автомобільних майданчиках і не привозить машини «наперед, у повітря», сподіваючись потім їх комусь продати. Кожен автомобіль, який заїжджає в Україну через її фонд, підбирають під конкретний запит чинних військовослужбовців.
Підбір починається з аналізу ринку. Потрібно знати, які оголошення з’явилися нещодавно, які продаються вже місяць, яка середня ціна на потрібну модель і чи відповідає конкретна машина заявленій вартості.
Коли список можливих варіантів готовий, Аліна передає його партнерам у Фінляндії та визначає пріоритети: яку автівку варто оглянути насамперед, а які варіанти залишити як запасні. Після домовленості про огляд волонтерка, військовий і представник у Фінляндії разом оглядають автомобіль онлайн. Остаточне рішення ухвалює військовослужбовець.
Наступний крок — пошук водіїв в Україні, які зможуть вирушити в поїздку. Виїхати за кордон можуть далеко не всі, а навіть серед тих, хто має таку можливість, не кожен чи кожна готові сісти за кермо в чужій країні. Для багатьох це психологічний бар’єр: інші дороги й правила руху. За цей час через команду Аліни Недайвоз пройшло чимало водіїв. Серед них були представники Черкащини, Кіровоградщини, Львівщини. Хтось здійснив лише одну поїздку, хтось їздив щомісяця протягом пів року, а дехто з нею від початку й залишився донині. Волонтерка вдячна кожному, хто хоча б раз погодився вирушити з нею за кордон, адже добре розуміє, наскільки великою є відповідальність. Спочатку потрібно подолати близько двох із половиною діб дороги громадським транспортом, а після цього — сісти за кермо чужого автомобіля, проїхавши шість країн, включно з Україною. Дорога може бути різною: дощ, хуртовина, ожеледиця, нічний рух і втома.
Коли логістика продумана, квитки куплені, а команда сформована, відбувається сам рейс. Маршрут із Фінляндії до України завдовжки близько 2300 кілометрів за три роки Аліна Недайвоз вивчила, як вона каже, до міліметра й відпрацювала так, щоб витрати на логістику залишалися мінімальними, а дорога — максимально комфортною і для водіїв, яким потрібно відпочивати, і для військових, для яких кожна зекономлена гривня має значення.
«Три роки поспіль я їжджу щомісяця й точно знаю, що таке доїхати до Фінляндії й повернутися звідти. Увесь шлях відпрацьований власними ногами, руками, мізками й набитими ґулями. Я 100% людина практики, а не теорії», — говорить Аліна.
Рейс закінчується, волонтерська робота — ні
Виїзд за кордон і шлях в обидва боки займають п’ять-шість днів, тож всі повертаються втомлені. Водії після цього можуть зайнятися своїми справами, а очільниця команди готує документи для передачі військовим й організовує ремонт автівок. Тільки останній рік їх не фарбують, а з 2023-го до 2025 року включно Аліна разом із чоловіком пофарбували понад 80 автомобілів.
Паралельно надходять нові запити, які потрібно опрацьовувати. Так один цикл, який у середньому триває місяць і охоплює привезення чотирьох-п’яти автомобілів, непомітно переходить у наступний: поки одні автівки ремонтують і передають одним військовим, для інших уже шукають машини, узгоджують деталі та готують черговий виїзд.
Потрапити до Аліни можна лише за рекомендацією, тож, здавалося б, ті, хто телефонують, мають розуміти, що звертаються до волонтерки. Натомість досить часто у відповідь на пропозицію допомоги вона чує запитання: «А скільки коштують ваші послуги?», що її страшенно бентежить і засмучує.
Напевне, здебільшого люди все ж не до кінця розуміють увесь процес і обсяг роботи. Тоді вона пояснює: існує ціноутворення — вартість автомобіля, вартість оформлення (транзитні номери й страхування), інколи офісний збір, а також компенсація витрат на пальне людині, яка оглядає авто; є логістичні витрати — дорога вперед і пальне на 2300 км, паром у Фінляндії тощо. Це логічна стаття витрат і ніяк не додаткова «плата за послуги».
А от саме послуга, як то пошук/підбір, огляд, сама доставка, обслуговування, юридичний супровід, — це і є волонтерський внесок, залежно від ролі, Аліни та членів її команди.
Уся діяльність відбувається через фонд. Спочатку це був фонд партнера, який завжди відгукувався на звернення та допомагав із документами. Однак із часом жінка зрозуміла, що готова повністю брати відповідальність за свою волонтерську діяльність на себе. Тож у червні 2024 року заснувала власний благодійний фонд «Разом Сила Черкаси».
Від початку широкомасштабної війни до сьогодні команда Аліни Недайвоз привезла для українського війська понад 400 транспортних засобів: переважно легкові автомобілі, а також кілька будинків на колесах, човнів і двигунів до них.
Особиста історія великої справи
Від початку родина знала позицію Аліни: або вона вдягає форму і йде на фронт, або повністю присвячує себе допомозі військовим.
Варто зазначити, що любов до автомобілів Аліні у дитинстві прищепив батько. Водійське посвідчення вона отримала у 2000 році, до того ж теорію склала ще до 18 років, а практичний іспит через місяць — після повноліття. Активно кермувати почала у 2015 році, щоправда, тоді це були переважно короткі робочі поїздки.
«І далекобійництво, і ремонти, і СТО, і фарба на руках та в носі з’явилися тільки з початком широкомасштабного вторгнення, коли пов’язала своє життя з рухомим майном замість нерухомого, — говорить Аліна. — Але коли тепер хтось хоче пожартувати про “дівчинку” за кермом, жарти закінчуються, коли “дівчинка” починає говорити по темі».
Старший син Аліни Арсен у грудні 2025-го, після 25-річчя, мобілізувався й нині служить оператором БпЛА. «Тепер я мама військовослужбовця», — каже Аліна. До цього серед її рідних і близьких військових не було, але це не впливало на якість та обсяг допомоги: «Я допомагала, бо чітко розуміла: автівка на фронті — це розхідний матеріал».
«Поки не замовкне мій телефон, я буду робити те, що потрібно нашим захисникам і захисницям», — такою була відповідь Аліни Недайвоз на питання, чи не збирається вона зупинятися у своїй діяльності.
Редакторка — Гарець Катерина
