UA
EN
Photo by Morten Uglum
Олександра Грибенко родом з Донецька, де і закінчила бакалавріат Донецького національного університету у 2014 році. Через війну вирішила здобувати освіту закордоном і навчалась у таких європейських закладах: Орухський університет (Датська школа медіа та журналістики), Гамбурзький університет, OsloMet (Столичний університет Осло). Зараз Олександра є членом дослідницької групи медіа, війни та конфліктів (MEKK) в OsloMet, досліджує безпеку журналісток, які висвітлюють війну в Україні. Раніше вона працювала з правами людини та свободою ЗМІ як молодший офіцер у штаб-квартирі ОБСЄ у Відні. Має спільний ступінь магістра з журналістики Орхуського та Гамбурзького університетів, а також написала магістерську роботу про стратегічні наративи в російських медіа-портретах війни в Україні.
Як ви наважилися здобувати освіту в іншій країні?
Коли я закінчувала бакалавріат у Донецьку, де навчалася на перекладача у 2014, почалася війна. Тому в мене не було вже можливості закінчити магістратуру. Але після декількох років співпраці з іноземними журналістами, які висвітлювали війну в Україні, мене дуже зацікавила журналістика. Я побачила наскільки ця професія важлива в таких умовах і вперше замислилась над тим, щоб здобути журналістську освіту.
Я обрала магістратуру та (зараз) аспірантуру за кордоном через декілька причин, а саме: рівень освіти, міжнародне визнання та фінансування науки. Останнє стосується більше аспірантури. Я подалась на 3 стипендії у Швеції, Данії та Англії, з яких отримала дві у Данії (Erasmus Mundus Journalism від Євросоюзу) та Швеції (Swedish Institute від Швеції). Для того щоб їх отримати, мені потрібно було багато вчитися, писати мотивації листи, сдавати екзамен IELTS та ін. Це в матеріальному плані. Але саме наважитися мені допомогло усвідомлення того, що залишатися в окупованому Донецьку було небезпечно, а я хотіла навчатися.
На що Ви звертали увагу при виборі університету ?
Як для магістратури так і для аспірантури для мене завжди найважливішим був план навчальної програми. Я читала брошури та інформацію на сайтах університетів, щоб дізнатися з чого вона буде складатися. В Данії мені був важливий міждисциплінарний фокус та аспекти з глобалізації, міжнародних відносин та ін. Щодо аспірантури я обирала між університетом США та Норвегії, оскільки знайшла потенціальних наукових керівників з великим досвідом. Також важливим аспектом стало те, що в Норвегії аспірант – це не студент, а повноцінний працівник який отримуює середню зарплатню, фінансування подорожей та багато іншого на рівні з норвежцями
З якими складнощами Ви стикнулися в норвезському університеті ?
Допоки я не мала ніяких складнощів. Але що для мене стало новим, так це оформлення дозволу від спеціального національного комітету на інтерв’ю, які я буду брати для написання наукових статей в Україні та в інших країнах. Тому була приємно здивована, що в норвезькому університеті серйозно ставляться до безпеки даних та етичних аспектів наукових досліджень. Я вважаю, що це дуже важливо, навіть якщо для цього потрібно планувати дослідження заздалегідь та заповнювати купу документів.
Що подібного і відмінного можете назвати у системі навчання України і Норвегії ?
Найбільша відмінність, з мого досвіду, це абсолютна відсутність ієрархії (так само і для інших скандинавських країн). Тобто ставлення до аспіранта таке саме як і до інших працівників університету незалежно від їх академічного ступеню. Це також можно побачити в комунікації: титули, наприклад «професор», не використовуються, і всі один одного називають за ім’ям, без прізвищ. Те ж саме стосується студентів. Коли я навчалась в Україні та в Німеччині, було навпаки. Також в скандинавських університетах часто питають відгук студентів щодо контенту курсу, лекцій та інших питань. І якщо студентам чогось замало чи щось не подобається, це змінюють. Тобто дуже демократичний підхід до навчання.
Поради студентам, які планують вступати до іноземних вишів.
Шукайте повні стипендії, тому що закордоном жити не дешево, а роботу знайти одразу може бути складно. Вивчайте мови. Англійська повинна бути на дуже високому рівні. Особливо це стосується академічних статей, вже зараз раджу починати їх читати, щоб звикати до специфічної мови. Будьте готові працювати в міжкультурному середовищі та питайте своїх колег про їх досвід, деякі речі ви не вивчете на лекціях. Читайте про культуру країни, куди ви їдете, та намагайтесь пізнати її. І останнє, подавайте на багато стипендій одразу. Будьте готові, що вам відмовлять, але продовжуйте подаватись. Навчайтеся писати мотиваційні листи – це найважливіше. Пишіть студентам, випускникам та професорам з цих університетів і просіть їх поради, уточнення та навіть допомогу. А найголовніше – беріть участь у програмах та вивчайте те, що вам дійсно цікаво!