UA
EN
В рамках проєкту «Українська молодь змінює світ» ми збираємо та поширюємо історії проактивних дій молодих українців з різною освітою, різними переконаннями та способом життя. Сьогодні співзасновники благодійного фонду «Молодь творить Україну» Тетяна Цап та Мар’ян Сіренко поділилися історією його створення з нуля. Розповіли про складнощі, що були у них на шляху, а також про те, які проєкти вже вдалося втілити в життя.
Розкажіть трохи про себе. Скільки вам років, звідки ви?
Тетяна: Мене звати Тетяна. Я співзасновниця благодійного фонду «Молодь творить Україну» та співорганізаторка багатьох проєктів фонду. Закінчила в цьому році навчання на вчителя історії. Зараз проходжу стажування від фонду Богдана Гаврилишина, Міністерства закордонних справ України.
Люблю, щоб поряд зі мною були люди, які розділяють мої цінності, готові працювати над проєктами. І не просто працювати, а вигадувати нові проєкти для того, щоб популяризувати волонтерство в Україні і його цінність в Україні зараз і після перемоги.
Тетяна Цап, фото с особистого архіву героїні
Мар’ян: Мене звати Мар’ян. Я також співорганізатор благодійного фонду «Молодь творить Україну». Мені 19 років. Я перейшов на 3 курс Черкаського національного університету. Навчаюся за спеціальністю підприємництво, торгівля та біржова діяльність. Вже практично 2 роки займаюся волонтерством.
Так вийшло, що протягом довгого часу ми підтримували контакт з Тетяною, займалися спільними проєктами, працювали разом в різних організаціях. І потім вирішили створити благодійний фонд.
Дуже люблю організовувати різні заходи. Для мене важливо робити вклад в розвиток волонтерства тут і зараз та поширювати цей рух у нашому місті.
Мар’ян Сіренко, фото з особистого архіву героя
Як виникла ідея створити благодійний фонд?
Тетяна: Ідея виникла при передачі машини від Черкаського національного університету, на яку студенти ЧНУ разом збирали кошти. Машину передали четвертій окремій танковій бригаді.
З самого початку роботи фонду і досі волонтеримо ми з Мар’яном, разом з нами працює також інший співзасновник фонду Андрій Косов. У нас виникла ідея допомагати адресно четвертій окремій танковій бригаді тому, що вони перебували й перебувають на лінії фронту. Те, що ми чули від військових, дуже нас вразило. Вразило те, наскільки їм потрібна допомога вже зараз, й те, що держава не завжди має можливість закривати всі потреби військових, які існують. Я думаю, ні для кого не буде секретом той факт, що зараз ці потреби лише збільшуються.
Розкажіть про те, як фонд розпочинав свою роботу. Які труднощі виникали на початку?
Мар’ян: Взагалі-то було складно. Ми раніше працювали в міжнародних волонтерських організаціях і з самого початку були націлені саме на роботу з молоддю, але ніяк не з військовими. Ніякого досвіду роботи з покриванням потреб у нас не було.
Ми взагалі не організовували великі проєкти, які були б націлені на допомогу військовим. Ми не розуміли, як збирати кошти, навіть не розуміли, як ці механізми працюють. Не мали уявлення, з чого почати.
Тетяна: Так, з самого початку головним було придумати назву фонду, логотип, зареєструвати фонд. І може здатись, на перший погляд, що це якісь дуже малі речі, але насправді вони дуже глибокі та важкі. Це тяганина, яка продовжувалася дуже довго. З січня цього року ми почали розуміти, що нам треба робити, тоді й усвідомили, що вже треба збирати кошти.
І перше, що ми почали робити, – це готувати благодійний концерт. Спочатку ми не ставили собі за мету збір коштів. Лише хотіли зібрати військових, що перебували на Черкащині, аби зробити для них благодійний концерт. Просто, щоб вони поїхали, послухали. І таким чином заявити про себе, що ми, три молодих амбітних студенти, хочемо допомагати військовим.
Але потім, проаналізувавши всі поради, прийшли до висновку, що нам треба комунікувати з містянами, аби люди прийшли на цей концерт та задонатили. Таким чином ми б зібрали певну суму на допомогу військовим. Ми досить багато вислухали порад насправді.
Взагалі концепція концерту була перероблена за тиждень, і за тиждень ми його реорганізували. У нас виступав гурт «Tember Blanche». Також був благодійний аукціон. Таким чином ми зібрали кошти на автомобіль для військових.
Як вам взагалі вдалося домовитися із виконавцями?
Мар’ян: Це досить цікава історія, адже спочатку ми хотіли організувати концерт лише черкаських гуртів. У нас виступало два черкаських гурти. Але потім ми вирішили: якщо хочемо, аби більше людей прийшло, потрібно запросити когось більш відомого, хто зможе приїхати й на кого прийдуть люди. Ми телефонували всім. Навіть «Океан Ельзи» писали, «Тік». За три дні, напевно, понад десять гуртів обдзвонили. Ніхто не погодився, окрім, гурту «Tember Blanche». Вони з першого дзвінка погодилися виступити на цьому концерті.
Це був наш перший досвід роботи з організацією звуку, та і взагалі багато що робили вперше. Це було для нас трошки страшно, бо ми ніколи не запрошували гурти, щоб привертати увагу людей, збирати кошти, але все тоді вдалось.
Також проводили благодійний аукціон. І там, можливо, було навіть більше роботи, ніж коли ми домовлялися з самими гуртами про виступ. Для цього аукціону ми контактували постійно з такими виконавцями як «Калуш», «Без обмежень». Це гурти, які давали нам речі для благодійних аукціонів.
Яку суму вдалося зібрати в результаті цього благодійного концерту та які потреби вдалося закрити?
Тетяна: Загалом на концерті було зібрано 107 тисяч гривень, а потім сума дозбирувалася, і таким чином ми купили машину для військових.
У профілі фонду я знайшла інформацію про те, що ним була організована акція «Черкаси – місто волонтерів». Розкажіть детальніше про цю акцію та які заходи проходили в її рамках.
Тетяна: Ця акція полягала в тому, що ми підходили до містян і запитували в них, яким волонтерством вони займалися протягом року. За відповідь вони отримували подарунок. Ми це записували на відео, а потім його монтували. Це не наймасштабніша наша акція, але вона була зроблена для того, щоб приділити людям увагу. Також ми спонукали наших земляків замислилися над тим, що вони займались й займаються бодай маленькою, але волонтерською діяльністю і сприяють певному покращенню.
Розкажіть про наймасштабнішу акцію, яку вдалося організувати.
Тетяна: Це фестиваль благодійності. Він пройшов нещодавно, 1 липня цього року. Ми об’єднали 25 громадських організацій та фондів нашого міста, аби показати, що громадський сектор міста працює. А також продемонструвати, що сектор має ще багато проєктів, які готовий спільно реалізовувати.
Для нас важливим було те, щоб різні групи громадського сектору глибше познайомилися між собою. І таким чином ми б об’єднали цих людей та їхні фонди. Кожна з цих громадських організацій мала свою локацію. Все відбувалось на вулиці в парку, проводилися різні активності, також в нас виступали музичні гурти.
Були представлені кафе нашого міста, що мали готовність з нами співпрацювати. Також були люди, які працювали з хенд-мейдом. Вони мали можливість продавати свої вироби й передавати кошти на благодійність.
Фото з особистого архіву героїв
Яка була головна ціль фестивалю благодійності та чи вдалося втілити її в життя?
Тетяна: Перша ціль – це об’єднання громадського сектору міста.
Друга ціль, яку ми відкрили, – це 1 млн гривень на допомогу бригаді. Зараз ми закриваємо цю ціль. Уже було передано 2 тепловізори. Тепер ми працюємо для того, аби купити ще більше машин, тепловізорів та старлінків для бригади разом з громадським сектором нашого міста.
У квітні цього року до вас звернувся благодійний фонд «Все буде Україна» з проханням надати гуманітарну допомогу тимчасово переміщеним особам з Донецької та Харківської областей. Розкажіть про співпрацю з фондом. Як відбувався збір та які запити вдалося закрити?
Тетяна: Так, потребу вдалося закрити. Збір ми проводили в межах ЧНУ. Працювали точково з деякими волонтерами, які возять гуманітарну допомогу з-за кордону для тимчасово переміщених осіб. І таким чином ми закрили цей збір.
Мар’ян: Можна додати, що на той час було передано понад 150 кілограмів гуманітарної допомоги. Всі прохання ми задовольнили, й варто зазначити, що це був наш перший гуманітарний збір.
Наскільки мені відомо, вам вдалося долучитися до благодійного інтерв’ю із Сергієм Притулою. Вашій команді вдалося з ним поспілкуватися?
Тетяна: Насправді, персонально поспілкуватися з ним ми не мали можливості, але ми були присутні на його спічі (промові – ред.) двічі.
Мар’ян: Ми намагаємося дізнаватися більше, покращувати свої знання, тому інколи беремо участь у різних волонтерських заходах, які відбуваються в Україні, щоб обмінятися досвідом з іншими волонтерами. Ми із задоволенням послухали Сергія Притулу і почерпнули від нього ту інформацію, що стане в пригоді для покращення роботи нашого фонду.
Також ми були у нього в офісі, коли намагалися взяти речі з його автографом для благодійних аукціонів. Адже якраз благодійні аукціони у свій час приносили велику частину коштів для допомоги військовим. Якщо брати, наприклад, наш благодійний концерт, то зі 107 тис. гривень ми закрили 60 тис. саме аукціоном.
Що ви винесли для себе з цієї зустрічі? Чим вона вас надихнула?
Тетяна: У Притули був дуже мотиваційний спіч про студентів і про те, що не можна мовчати, якщо тобі щось не подобається. Треба йти та діяти. Насправді після першої зустрічі з ним у нас виникла ідея об’єднання громадського сектора та організація фестивалю благодійності.
Над якими проєктами чи зборами фонд працює зараз?
Тетяна: Зараз всі свої сили ми покладаємо на збір для допомоги бригаді, який треба закрити.
А також ми працюємо над благодійним концертом, який відбудеться найближчим часом в Черкасах. Це буде восени, але точної дати поки що не можемо узгодити. Плануємо, що це буде гурт «The Unsleeping». З ними ми хочемо провести концерт на підтримку бригади, й таким чином закрити їхню потребу.
Що, на вашу думку, найприємніше в роботі волонтера?
Тетяна: Емоції, які ти отримуєш в процесі реалізації проєкту. Якщо порівнювати два різних проєкти як концерт і фестиваль, то концерт – це перший організований нами захід, тому ми були дуже знервовані. Проте вже під час концерту й опісля ми отримали масу задоволення, бо він вдався. А от під час організації фестивалю ми вже мали більше досвіду, й також отримували задоволення від цього процесу.
Я не знаю, як дивляться на це мої колеги, але насправді мені дуже сподобався сам процес реалізації проєкту, підготовка до нього. Це було круто, адже ми розрахували свій час та сили й вклали максимум для того, аби цю справу реалізувати.
Мар’ян: Мені також приносить найбільше задоволення організація проєктів та емоції, які ми відчуваємо у процесі. Дуже приємно відчувати, що ти робиш великий вклад, реалізуєш великі проєкти, які навіть сам не очікував, що можеш реалізувати.
Пів року тому, наприклад, ми не могли й подумати, що можливо організувати концерт або фестиваль в місті самостійно. Зараз я розумію, що навіть 3 людини можуть втілити в життя досить великі проєкти, об’єднавшись разом, й допомогти таким чином військовим. Це те, заради чого, мені здається, й потрібно волонтерити.
