UA
EN
Розкажіть трохи про себе.
Я Ланкін Сергій. Мені 22 роки. Зараз я залучений здебільшого у волонтерській діяльності. За професією юрист. На сьогодні обіймаю посаду керівника юридичного відділу громадської організації «Дієва громада Києва», а також є керівником юридичної служби в добровольчому формуванні №42«Легіону Оболонь» в місті Києві. Працюю юристом, допомагаю сім’ям захисників в «Асоціації захисників Азовсталі».
Почав займатися волонтерством ще до початку повномасштабного вторгнення, щоправда, переважно це був громадський активізм в межах мого Дарницького району у згаданій ГО. Однак з початком повномасштабного вторгнення я повністю перемикнувсь на допомогу військовослужбовцям, їх родинам, волонтерам. Займаюся розв’язанням питань правового характеру, які у них виникають. Окрім цього, іноді допомагаю з логістикою, залучаю партнерів до співпраці та представляю інтереси нашої організації.
Звідки ви родом?
Родом з Дарницького району міста Києва. І, власне, це й сприяло ініціативі створення громадської організації «Дієва громада Києва». Її члени були громадськими активістами в межах нашого району. Але з початком повномасштабного вторгнення ми перепрофілювались з громадського активізму на допомогу Збройним силам України.
Де здобували юридичну освіту?
Я навчався чотири роки на бакалавріаті в КПІ. Зараз продовжую навчання на магістратурі.
Як пережили перший день повномасштабної війни?
24 лютого я зустрівся зі своєю дівчиною. До цього була досить таки цікава ситуація, оскільки впродовж останнього місяця до вторгнення медійний простір був дуже напруженим.
Після того, як все почалося, перше, що я зробив, — сходив в магазин. Там закупився продуктами. Сконтактував зі своїми рідними. Я вивіз всю рідну за кордон, а сам почав займатися волонтерством. Було дуже багато юристів, які об’єднувалися для правової допомоги внутрішньо переміщеним особам, військовослужбовцям, волонтерам.
Ви не виїжджали з Києва?
Я виїхав на два місяці в Житомирську область, але наприкінці квітня повернувся в Київ і почав повноцінно працювати. Оскільки, наша громадська організація прив’язана до Києва, то ми не довго працювали в такому форматі. Голова організації пішов служити спочатку в ТРО «Азов», потім у Третю штурмову бригаду. А ми займалися забезпеченням, розв’язанням різних питань, відкрили логістичний хаб на базі Дарницького району. Пізніше вже відкрили хаб з плетіння сіток, який працює до цього часу.
Які емоції ви пережили, коли дізналися, що почалася повномасштабна війна?
Я вже казав, що аналізував всі новинні повідомлення, доступні станом на вечір 23 лютого. І насправді не було жодної об’єктивної інформації, що вказувала на те, що у нас мала розпочатися повномасштабна війна.
Але коли все почалося, для мене це було шоком, як і для кожного. Проте з часом почав розуміти, що потрібно кооперуватись і допомагати іншим людям, в першу чергу нашим військовослужбовцям. І внаслідок цього з часом вдалося адаптуватись і працювати системно на перемогу, допомагати там, де можу. Через декілька днів, вже оговтавшись і повернувши певну емоційну стабільність, я зрозумів, що хочу бути корисним за своїм фахом. На жаль, було досить складно себе знайти, але мені вдалося. І от тепер вже мені спокійно, бо відчуваю себе корисним.
Розкажіть детальніше, як розпочалася ваша волонтерська діяльність.
Можу повернутись до 2021 року, коли власне зв’язався з журналістами, які були в нашій громадській організації. У нас є новинний канал «Дарниця Live», створений громадськими активістами, які поширювали новини про свій район. Так сталося, що у моєму будинку були певні проблеми з комунальними службами. Я дуже довго сперечавсь з ними. Завдяки моїй освіті це давало певний ефект, але мені не вистачало медійного розголосу. Я сконтактував з активістами. Коли вони, умовно, «звели» мене з на той момент головою адміністрації нашого району, іншими активістами, небайдужими громадянами, я зрозумів, що зміни як серед близького оточення, так й у світі загалом залежать тільки від тебе.
З цього моменту я долучивсь до активізму. Певні внутрішні переконання привели до того, що я почав надавати безплатну юридичну допомогу людям. Тобто, наша громадська організація за запитами громадян в нашому районі готувала запити, ініціативи для покращення життя людей в місті. Варто просто зазначити, що Дарницький район перебував на 10 місці серед десяти районів Києва в рейтингу. Тому, скажемо так, виправлення цього становища було нашою спільною місією. Допомогти звичайним громадянам, які живуть в поганих умовах, стало моєю особисто задачею.
Після 24 лютого ми вирішили, що на базі наших зв’язків, комунікації, логістики можемо відкрити волонтерський хаб із забезпечення маскування військових. Ми розпочали з приміщення у 60 м², яким з нами поділилась громадська організація «Національний парк «Осокорки». Там стали виготовляти перші маскувальні костюми. З часом до нас прийшов небайдужий бізнес, який поділився великим приміщенням у 300 м², де сьогодні у безперервному режимі плететься маскування. Ми передали 20 000 м² цих маскувальних сіток. Щоденно приходять від 50 до 100 людей. За місяць майже всі мешканці району приходять й плетуть з нами маскування на допомогу Збройним силам. Також долучаємо місцеву владу до цих процесів, небайдужих громадян, оскільки всі потреби нашої організації забезпечуються виключно коштом донатів. Як вже згадував, у нас є телеграм-канал, за допомогою якого збираємо кошти.
З часом мені вдалося вийти на зв’язок з Асоціацією родин захисників «Азовсталі». В рамках цієї асоціації надавав правову допомогу сім’ям військовополонених, родинам захисників. Як пам’ятаєте, в травні минулого року відбулося дуже багато подій на «Азовсталі». І після того, як наші захисники з Маріуполя потрапили в російський полон, було дуже багато проблем як юридичного характеру, так і більш буденного: наприклад, потрібно було надати їм психологічної підтримки, щоб всі ці події пережити разом з асоціацією та іншими адвокатами, які хотіли допомагати в рамках цієї ініціативи. Ми проводили різного роду публічні зустрічі, консультації. Окрім цього, до нас звертаються дуже багато знайомих як волонтерів, так і військових. Я чесно вже не порахую скільки саме, адже кожного дня хтось дзвонить. Іноді навіть не питаєш, як людину звати, бо в них просто виникають якісь питання. Ти допомагаєш абсолютно на безоплатній основі.
Сьогодні я переважно сконцентрований на забезпеченні нашого волонтерського хабу та на допомозі родинам з Асоціації. Попри те, що командування «Азову» вже повернулося і наразі виконує бойові завдання, але досі більш ніж 700 захисників Маріуполя перебувають в полоні. І ми всі разом боремося за те, щоб їх звільнили.
В чому полягає ваша роль у роботі ГО «Дієва громада Києва»?
Оскільки я є керівником юридичного відділу, то на мені лежить все правове забезпечення діяльності громадської організації. Моя політика полягає в тому, що ми працюємо виключно в межах законодавства. Долучившись до ГО, я разом з командою передусім офіційно зареєстрував всіх волонтерів у відповідному реєстрі. Ми працюємо з усіма військовими частинами за запитами. Тобто, це контроль документообігу. Маємо від військової частини письмовий лист, акт, всі чеки, й відповідно за все звітуємо. Консультував волонтерів за їхніми питаннями. Також ми готуємо різні звернення, листи, запити до органів влади. Робимо це все, бо я вважаю, що місцева влада, громадськість, волонтери мають бути партнерами, аби перемогти спільного ворога. Допомагаю голові громадської організації готувати накази, положення. Він ще й служить і в нього здебільшого на це все просто не вистачає часу. Ці питання покриваємо я та сім інших юристів з мого рідного КПІ. Ми разом навчаємось і розв’язуємо всі питання, які виникають у членів ГО.
Тобто, люди які приходять до нас поплести сітки, чи надалі стають членами організації, можуть розраховувати на те, що отримають безплатну правову допомогу не тільки від спеціалізованих установ, а від нас як студентів, членів ГО. Відповідно, ми нічого не беремо за це.
Як вже згадував раніше, наша організація також допомагає супутнім організаціям. Мали досвід консультативної роботи з патронатною службою «Азов». Асоціацію захисників ми регулярно консультуємо і також всі інші організації, які до нас звертаються. Ми відкриті до всіх.
Але є деякі неприємні моменти, я не буду цього приховувати… На жаль, з початком повномасштабного вторгнення не було можливості правильно ввести документацію або зберігати всі належні документи. В нашій країні прийняли деякі норми законодавства, які допомагали в період з 24 лютого по кінець 2022 року частково вести документообіг. Проте оскільки ми бажаємо зберегти довіру людей, то звітуємо, готуємо обов’язково всі документи. Всі офіційні процедури, що вимагаються від нас, намагаємося сьогодні виконувати. Але чесно кажучи, технічно хлопцям іноді дуже складно, наприклад, коли відправляєш маскувальні сітки. Маємо відповідні акти про приймання допомоги, які потрібно підписати. На жаль, не завжди є можливість підписати їх, коли посилка, наприклад, доставляється в Лиман, Краматорськ тощо. Тому намагаємося максимально це забезпечити.
Також прагнемо, аби кожна копійка, зібрана волонтерами, мала під собою документальне підтвердження, щоб нам довіряли. В нас були випадки, на жаль, з недоброчесними волонтерами, які збирають гроші, наприклад, в готівці та не звітують. Є волонтери, які навіть з добрих намірів не завжди мають можливість зібрати документи окремо.
Я хотів би також відзначити, що в нас є зареєстроване медіа і команда журналістів. Попри повномасштабне вторгнення повноцінно працює наша журналістська команда, редакція. Ми безплатно допомагаємо журналістам готувати різного роду звернення, запити, інформаційні довідки, роз’яснюємо їм законодавство, щоб вони були також захищені законом.
Розкажіть про свою журналістську діяльність.
До того, як я у 21-му році прийшов до громадської організації, мої колеги, наш головний редактор Владислав і голова громадської організації Артем, вели прямі трансляції та писали різні публікації, щоб проливати світло на певні питання, на які місцева влада не хотіла звертати уваги. Але їм не вистачало юридичного елемента, аби отримати конфіденційну інформацію, або, знову ж таки, звертати увагу відповідних уповноважених органів та притягувати людей, які порушують закон, до відповідальності.
Таким чином, моя діяльність в громадській організації як журналіста здебільшого охоплює юридичний напрямок. Я іноді, наприклад, відвідую деякі судові засідання. Наш новинний канал висвітлює справу про вбивство добровольця Олексія Щербини. Ми ходимо разом на суди, підтримуємо сім’ї. Якщо коротко: Олексій, будучи добровольцем, в жовтні 2022 року загинув від рук трьох осіб — представників криміналітету. Підтримуючи націоналістичний рух, він був членом батальйону «Свобода». Ми висвітлюємо всю інформацію щодо цього розслідування. Також проводиться ряд розслідувань щодо волонтерів, які збирають кошти, що потім ідуть просто до їхньої кишені. Робимо офіційні запити. Іноді навіть доводиться співпрацювати з адвокатами, бо коли ти розповідаєш те, що не подобається комусь з представників влади, то може виникати тиск, звучать погрози. Тому, моя основна робота — це надання кваліфікованої юридичної допомоги. Хлопцям-журналістам допомагав в тому, щоб вони діяли в межах законодавства. Також вкрай важливим є вміння все правильно юридично обґрунтувати, коли розумієш, щось відбувається поза законом. І, власне, іншою моєю роллю в роботі ГО є мій напрямок діяльності — висвітлення цікавих судових справ. Ну і також на додаток до усього я проводжу власні журналістські розслідування на теми, що мене цікавлять та є актуальні для держави.
Тобто, ви й самі створюєте журналістські матеріали?
Так. От, наприклад, справа Олексія Щербини… У нас був випадок, коли на одному з судових засідань двох із трьох обвинувачуваних у цій справі випустили під заставу у 20,000 доларів. Для порівняння: є життя добровольця, волонтера, яким був Олексій. В нього лишилось дві маленькі доньки та дружина. І представники криміналітету, які були на лексусах, в яких була купа зброї в машині, яку знайшли, та й по три будинки в кожного. Ми висвітлили цю новину. Ми є першоджерелом цієї новини. Відповідно, вона на початку дня була у нас, а під кінець вже була на «Українській правді», «Громадському» та інших ЗМІ. Наш громадський тиск змусив пресслужбу і Київську міську прокуратуру подати апеляційну скаргу щодо цього конкретного засідання.
Також був випадок, коли до нас звернулись люди з приводу занедбаного стану річки Либідь, що в межах Шевченківського району в Києві. Нам надіслали ексклюзивні фотографії. Ми їх опублікували та звернулися до всіх уповноважених органів та офісу Президента України. Результат нашого звернення: було надано доручення Київській міській державній адміністрації. Вона провела закупівлю. І зараз триває розчищення цієї річки. Перлина міста Києва, річка Либідь, яку, на жаль, поховали в бетоні, продовжує існувати. Ось таким чином ми боремося за екологію в нашому районі.
Як вам вдається справлятися з безліччю обов’язків в різних організаціях?
Взагалі питання складне. Дуже гучно буде сказати, що я справляюся. Насправді доводиться все планувати досить детально. Кожен день розписаний якщо не по годинах, то принаймні є певне планування задач, тримаєш в голові певні пріоритети. Плюс в тому, що в мене є помічники: інші юрисконсульти – члени нашої організації. В юридичній службі є також інші добровольці, які допомагають з юридичними моментами. Тому, можна в принципі деякі задачі делегувати, деякі більш детально обговорювати. Так, іноді бувають випадки, коли, наприклад, волонтер чи благодійна організація до тебе звертається і хоче розв’язувати певне питання, але після того, як ти це питання з ним проговорюєш, то розумієш, що його можна вирішити по-іншому, або воно вже практично вирішено. І певних ризиків, які організація для себе вбачає, насправді, не існує.
Тому, я насамперед намагаюсь планувати, вибудовувати певні пріоритети та за можливості залучати більше людей до своєї діяльності. Оскільки існує певна специфіка діяльності в організації, тому, наприклад, мене чи моїх колег складніше замінити. Але по суті сьогодні є можливість ділити навантаження між усією командою, між усіма вісьмома членами громадської організації, юрисконсультами. Тому поки все вдається.
