"Ніщо не зруйнує мою віру в нашу перемогу"

“Віра в нашу перемогу, наше майбутнє – це те, що змушує йти далі та не здаватися на півшляху.”  Сьогодні ми розкриємо історію війни очима студента НУЗП – Данила.

Данило з 2014-го року цікавився подіями, які відбувалися на Сході нашої країни: “Більша частина моїх родичів мешкають в Донецькій області. Я завжди протягом всіх цих років намагався пояснювати своїм друзям, однокласникам та знайомим, що насправді відбувається і наскільки це серйозно. Я розповідав про трагедію Іловайська та Дебальцевого, оборону Донецького Аеропорту, деокупацію Слов’янська та Маріуполя, але мене ніхто не хотів чути. Можливо, через те, що мої однолітки фактично були ще дітьми, а можливо, тому що вважали, що війна десь далеко і їх це не торкнеться. На жаль, сталися і мої найжахливіші припущення.”

У січні хлопець поїхав на Донбас до своїх родичів і вже тоді відчув, що може статися щось погане: “Про це свідчили жорсткі перевірки на блокпостах, велика кількість сил оборони України та настрій місцевих жителів. Мене дратувало, що після повернення до Запоріжжя я не бачив в очах та думках людей серйозного відношення до можливої небезпеки.”

Про початок повномасштабного вторгнення згадує: “22-ого лютого президент РФ визнав квазі формування на території України як “незалежні держави”, тоді мені стало все зрозуміло і я почав готуватись . Готуватись перш за все морально, адже я дуже боявся за своє місто. Як це не дивно звучить паніка та навіть депресія в мене була тільки першу добу повномасштабного вторгнення. Далі, зберігаючи інформаційну гігієну, я аналізував новини, заспокоював батьків.”

Данило також займався волонтерством: “Ми із однокласниками збирали гуманітарну допомогу для біженців. Березень – квітень я шукав та намагався евакуювати родичів з Маріуполя та Мирнограда. Ми повинні допомагати за можливості: хтось на інформаційному фронті, хтось фінансово, хтось за допомогою волонтерства, а хтось хоча б людським відношенням до ситуації навколо.”

Хлопець не втрачає надії та запевняє, що його віру в нашу перемогу ніщо не зруйнує: “Зараз в місті часті відключення світла та води, але я ставлюся до цього абсолютно спокійно та з розумінням. Я розтоплюю піч дровами та іншим пальним, набираю воду у відра та каструлі, заряджати телефони та інші гаджети ходжу до спеціальних Пунктів Незламності. На жаль, війна стала буденністю, але я продовжую всім нагадувати, що нічого не закінчено і ми повинні кожен день думати про те, що “я живий , я зараз в рідному місті, у своєму цілому будинку”. Я знаю, ніщо не зруйнує мою віру в нашу перемогу та не завадить мені здійснити свою мрію – подивитися матч улюбленої команди на “Донбас Арені” у Донецьку.”