Російське вторгнення в Україну: думки та надії молоді

24 лютого росія розгорнула повномасштабну війну проти України. Вже триває третій тиждень війни, росіяни продовжують вбивати цивільних людей, знищувати нашу інфраструктуру, садочки, лікарні. Як наша молодь переживає ці трагічні для України події,  коли це може закінчитися, і яким має бути покарання для агресора? Читайте далі у нашому матеріалі.

Діана Бондаренко, студентка 2 курсу КНУ, захоплююся мистецтвом і хореографією, люблю читати книги, люблю знайомитися з цікавими людьми та саморозвиватися.

Я в цілковитому шоці від того, що відбувається. Ніколи б не подумала, що прокинуся від дзвінка мами о 5 ранку: «Доця, без паніки, але збирай речі – у нас війна». Я не встигла зібрати нічого, вийшла назустріч татові, який їхав мене забирати з Києва до рідного міста.

Звуки вибухів гучні і страшні. Вдень ще тримаємося, але засинати страшно. Очі неймовірно болять від моніторингу новин, та що очі, голова, тіло, душа болить за Україну.

Але я вірю в перемогу! Наш народ, наші бійці – це неймовірні люди, які тисячоліття творять історію могутньої української держави. Я вірю в те, що ми вистоїмо і будемо жити на рідній землі, розмовляти солов‘їною та посміхатися.

А поки тримаємося, допомагаємо матеріально і морально бійцям і молимося. Миру нам!

Наталя Стареправо, студентка програми Журналістики в Українському католицькому університеті у Львові. Журналістка, репортерка, авторка релігійних текстів та радіопрограм, захоплююсь фотографією та подкастами

Важко спрогнозувати,коли все закінчиться. Наразі фокусуємось на результатах. Ми, наші захисники і захисниці, спільно робимо все, щоб обороняти свою Домівку. І сумніву немає – Україна переможе, а ворог буде знищеним. І всі причетні, хто підтримує російського ворога, хто підтримує і мовчить про цей злочин,  понесуть за це покарання. Світ має розірвати будь-які зв’язки з  країною-окупантом, адже путін воює не лише проти України, а проти всього світу. І це не можна ігнорувати. Путінська імперія впаде. А ми працюймо над перемогою України.

Крістіна Чорба, студентка факультету журналістики Таврійського університету, захоплююсь історієюБудь-який конфлікт між країнами супроводжується панікою. І якщо послухати розмови киян на зупинці, то почуєш різне від: «Росія все захопить» до «Та все буде добре.» Куди більш схиляюсь я? Чисто з людських переконань, мені часом страшно. Адже існує оце загрозливе « а раптом»? Та не була б я журналістом, якщо б опиралася тільки на почуття. На мою думку, говорити про російсько-український конфлікт уже пізно, адже він  триває вже роками. А щодо поновленого нападу Росії на наші території, то це цілком можливо. Наразі не потрібно бігти кудись, моя думка: те, що станеться– від того нам не вберегтись. Не варто одразу панікувати і виїжджати за кордон. Хоча ви можете, ваше право. Та я не буду, бо знаю, що сучасна армія втримає оборону і в цьому зовсім не сумніваюся.

Анастасія Ізвощікова, навчаюсь на третьому курсі Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка. Захоплююсь сучасними танцями, музикою та кулінарією. Люблю журналістику, французьку мову та творчість у всіх її проявах.

Я не вірила що буде наступ на Київ, не вірила що буде повномасштабна війна, і зараз майже не вірю. Немає страху померти, але є страх зламатися психологічно, бо я бачу наскільки важко людям навкруги (бачу в бомбосховищах переляканих і заплаканих дітей, чую по телефону напружені голоси бабусі і дідуся, а їм навіть складно дійти в сховище). Інколи виникає відчуття, що світ навколо руйнується, але ти не можеш цього усвідомити.

Навіть дивно, але не боюся коли чую вибухи, не боюся лягати спати. Не боялася, коли знала що на сусідній вулиці БТРи і ворожа диверсійна група. Єдине що боюся лишатися сама вдома і боюся лишитися без зв’язку.

Насправді, як не дивно, дуже допомагає робота і усвідомлення того, що ти робиш важливу роботу для суспільства. Писати новини легше ніж читати. В перший день наступу Росії з сьомої ранку почала писати і оновлювати хроніку подій, і панікувала, мабуть, найменше в сім’ї. Бо просто не було часу на страх. Безперервно оновлювала стрічку, коли стояла в черзі в банкомат, коли стояла в черзі в магазин, коли складала документи в рюкзак… І це допомагає триматись.

Я впевнена на 100% (або навіть на 1000%) що ми переможемо, бо:

1. На нашій стороні правда;

2. На нашій стороні весь цивілізований світ (мені інколи, до речі, здається, що вони переживають більше за нас, коли отримую повідомлення закордону із запитаннями “як ви там?”);

3. Ми розуміємо, що ми робимо (на відміну від російських солдатів, які думають, що прийшли на навчання);

4. У нас класне почуття гумору, яке не зраджує навіть в найкритичніших ситуаціях. Вважаю, що тільки сильна нація здатна робити сотні надзвичайно смішних мемів в таких умовах;

5. У нас адекватний президент, який адекватно і мужньо себе поводить, і цим неабияк надихає.

Наскільки швидко ми переможемо? Думаю, досить швидко. Росія має зламатися в основному від трьох факторів:

1. Відключення від SWIFT;

2. Закриття повітряного простору;

3. Труни з російськими солдатами, які вже скоро поїдуть в Росію. Щодо цього пункту, в мене двоякі відчуття. З одного боку, я сміюся з жарту Федорова про єМогилу, але з іншого боку, коли дивлюся відео з «Мама, я в плену на Украине», мене пробиває на сльози майже так само, як через пости про героїв Зміїного.

Ми молимося за нашу армію, мусимо зберігати спокій, не піддаватися паніці, своєчасно реагувати на сигнали про можливу тривогу, брати інформацію лише з достовірних джерел.

Дуже сподіваємося, що війна скоро закінчиться. 

Впевнені, що перемога за нами 🙏🇺🇦