Вечір, Київ, музика, поезія, вино. Прохолодного осіннього вечора, серед вулиць втомленого Києва та жовто-багряного листя дерев, відбулась моновистава Дар’ї Лісіч «Один великий вірш». У напівприглушеній залі, під акомпанемент музики, серед натовпу на невеликій сцені твориться нова українська поезія. Протягом театрального декламування поетеса зачаровувала слухачів словами, а музичний супровід допомагав глибше поринути у світ її поезії. Пані Дар’я легко, подекуди невимушено і брутально представляє публіці свою другу збірку, яка об’єднує чотири історії різних і водночас схожих людей, торкаючись тем війни, кохання, спонтанності та життя в тилу. Це твір про те, як нічний обстріл міста змінив хід життя головних героїв. Їхні долі переплітаються несподівано. Авторка у віршованій формі показує читачам, як життя веде нас різними шляхами (часом не дуже приємними) до важливих і щасливих моментів. Її персонажі вчать нас довіряти долі в абсурдних, болючих та навіть, як може часом здаватись, безнадійних ситуаціях.
«Основний твір збірки «Один великий вірш» було написано за 20 днів. «Квітнув березень 2024 року, я тільки переїхала зі Львова в Київ. Переді мною постало дуже серйозне питання: «Якого б кипішу навести в столиці?» Однієї ночі мені в черепну коробку постукала ідея написати моновиставу. Тема, ідея, сюжет, герої — все це було абсолютно відсутнім в моїй уяві. Я знала тільки те, що хочу перед собою поставити цей творчий виклик — написати великий вірш і зачитати його перед глядачами. Я домовилася за дату виступу з приміщенням і усвідомила — в мене рівно місяць для того, аби з нічого взялося 50 хвилин чогось» — розповідає Дарʼя про творчий процес.
Саме так розпочалася презентація книги «Один великий вірш» Дар’ї, що проходила 24 жовтня 2024 року. Дар’я Лісіч — українська поетеса та блогерка, яка розпочала своє творчу кар’єру з публікації віршів у соціальних мережах. Популярність вона здобула швидко, адже щирість та емоційність її поезії торкаються найбільших тригерів слухачів та проникають до самого серця. Перша збірка авторки вийшла у світ у 2023 році під назвою “Інфопривид”. Поетеса також бере участь у різноманітних культурних й освітніх заходах та проводить благодійні аукціони, кошти з яких переказує на ЗСУ.
Truthful Reporting вдалось поспілкуватися з поетесою та поставити їй кілька питань.
Чим ви надихаєтеся під час написання своїх поезій?
Я не пишу цілеспрямовано, це більше схоже на певне накопичення вражень протягом певного періоду часу, які формуються в ідею (або поєднання ідей) та перетворюються на поезію. Тому для мене загадка, коли саме прийде натхнення.
Чи можете назвати письменника, який є наставником для вас?
Лазуткін Дмитро – людина, яка близька мені як митець, але він не наставник, а радше особистість, яка мене надихає.
Що для вас означає бути сучасною українською поетесою в контексті подій в країні?
Перш за все, це йти на осліп. Я не знаю, як має виглядати кар’єра сучасного українського поета, бо ніхто з мого покоління її не будував. Є митці з попередніх поколінь, які продовжують працювати, але початок їхнього шляху відрізняється від мого. Хтось із покоління перебудови, хтось із покоління незалежної України, постмайданного покоління, а мене ж підхопила хвиля покоління повномасштабної війни. Тому насправді я не знаю, що я роблю і не знаю як, але шляхом експериментів намагаюся знайти цей шлях.
Кого б ви порекомендували з поетів своїм читачам?
Однозначно це Анатолій Кичинський та знову ж таки Дмитро Лазуткін. І також варто почитати поезію Юрка Позаяка.
Ваш топ найулюбленіших книг
В “Одному великому вірші” є пасхалка (повідомлення, заховане всередині твору — ред) про книгу “Володаря мух” Вільяма Ґолдінґа. Інші улюблені книжки – це «Сміття. Харківський детектив у часи постапокаліпсиса» Дмитра Скочка та “Дивні люди” Артема Чапая.
