Майдан. Сім років тому… 28-29 листопада 2013 року Україна готувалася на саміті «Східного партнерства» у Вільнюсі підписати Угоду про Асоціацію з ЄС. Проте очільник держави Віктор Янукович вирішив зійти з євроінтеграційного курсу і розвернути зовнішньо-політичний вектор країни в бік Російської Федерації. За кілька днів до саміту 21 листопада прем’єр-міністр України Микола Азаров заявив, що призупиняється підготовка до підписання Угоди про Асоціацію з ЄС. Натомість пропонувалось “ «Відновити активний діалог з Російською Федерацією та іншими країнами Митного союзу і державами — членами  СНД щодо пожвавлення торговельно-економічних зв’язків з метою збереження та зміцнення спільними зусиллями економічного потенціалу держави». Першою на Майдан Незалежності вийшла активна молодь, щоб висловити свою незгоду щодо дій урядовців. 30 листопада влада влаштувала звірячу зачистку студентського Майдану .  Наступного дня на вулиці столиці вийшов мільйон громадян.

Біля адміністрації президента на вулиці Банковій відбулися сутички, організовані провокаторами з боку влади. Били не тільки протестувальників, а й нападали на журналістів.  І забурлив Майдан. Олії у вогонь протестів долили «диктаторські закони 16 січня». Ці «закони» криміналізували  усіх, хто вийшов на мітинг. Також обмежувалася свобода слова,  заборонялося носити шоломи і маски, обмежувався доступ до інтернет-ресурсів та інше. Першими розстріляними владою жертвами стали Сергій Нігоян та Михайло Жизневський. 18-21 лютого 2014 року в Україні з’явилася «“Небесна сотня” ». Протестувальники були цинічно розстріляні снайперами.

Наталія Соколенко – відома журналістка, активістка Майдану, членкиня Громадської ради доброчесності, співзасновниця Громадського радіо. У ті буремні часи вона активно висвітлювала події на Майдані. Наразі працює на Українському радіо, веде антикорупційну програму «Коло доброчесності».  Я дізнався про неї, як прочитав невеличку книгу Українського інституту національної пам’яті –  “Майдан від першої особи“.

Я читав, що восени 2013 ви популяризували Угоду про Асоціацію з ЄС. Навіщо вам це було треба? 

Мотивація для поширення цієї угоди насправді походить ще з дитинства, адже у моїй родині не шанували Радянський Союз, який знищував будь-які прояви українства. І зростаючи, я дізнавалася все більше й більше про утиски Союзу, про те, як живе Західний світ. Моїм внутрішнім переконанням стало те, що нам життєво необхідно бути частиною Європи, адже історично ми мали глибокі культурні, торговельні зв’язки із Заходом. Київська Русь є гарним прикладом таких відносин. Але довгі століття існування в середині Московської імперії повернули наш вектор розвитку на 180 градусів. Імперське мислення є ненаситним до нових територій, як ми це бачимо зараз, на жаль. Тому, під час роботи у громадській організації «Центр UA», я почала шукати шляхи, як популяризувати цю угоду про асоціацію з ЄС. Перш за все, ми говорили у доступній формі про зміст угоди, акцентували увагу на економічних, антикорупційних аспектах. Зробили 10 інфографік та їздили Україною, поширюючи знання про головні пункти угоди. На жаль, ми її так і не підписали, тоді як, наприклад, країни Балтії це зробили і зараз насолоджуються європейськими стандартами життя. В мене був великий запал говорити про ці речі восени 2013, бо я розуміла, що вирішується наше майбутнє.

Недарма ми зачепили угоду, адже її нереалізація по суті призвела до перших протестів. Розкажіть, чим ви займалися на початку Майдану?

Наша організація «Центр UA» приєдналася до протестувальників 21 листопада. Людей спочатку було зовсім мало і нашим завданням стало утримати цей хиткий Майдан. Ми почали роз’яснювати зміст угоди, хотіли самі полетіти у Вільнюс для історичної події, але все ж лишилися в Києві. 27 листопада вели пряму трансляцію із саміту. Події у Вільнюсі принесли масу розчарувань і, безумовно, мали важливу роль для подальшого розвитку ситуації в Україні.

Після звірячого розгону владою студентського майдану, подій 1 грудня біля адміністрації президента, яким ви тоді бачили майбутнє протесту? 

Я, чесно кажучи, не вірила, що прийде стільки людей. Адже раніше Майдан був зовсім невеличким. Після побиття студентів все змінилося кардинально. Варто сказати: це для мене був шок у хорошому сенсі, мене охопила гордість за громадян своєї країни. Також подумки говорила собі, що ми дійсно можемо перехопити владу в цей момент першого грудня через масштабність зібрання. Далі це відчуття зникло, коли політична опозиція перехопила ініціативу. Ми в січні (ще до масових розстрілів) зрозуміли, що влада переходить до Яценюка, Тягнибока. Це були дійсно погані новини, тому наш «Центр UA» почав працювати над списком законопроектів, реформ, які, на нашу думку, потрібно було запровадити. Вже по закінченню Майдану нам вдалося публічно оприлюднити і запровадити багато з цих проєктів, зокрема в сфері антикорупції – «Реанімаційний пакет реформ».

Наскільки події 18-21 лютого змінили ваше ставлення до України тих часів і що це взагалі була за країна?

Я прекрасно пам’ятаю історичну ніч з 18 на 19 лютого. Спершу «наткнулась» на кримський беркут, дуже просила їх пропустити мене, на що почула категоричне «ні». Тоді дістала диктофон і просто записала інтерв’ю, де ось ці беркутівці прямо навели причини, чому вони проти шляху України на Захід. Я просто стояла, споглядала за тим пеклом і взагалі було дуже складно щось аналізувати. Я згодом дізналася, що двоє волонтерів Євромайдану, які нам допомагали, були вбиті –  Андрій Мовчан та Устим Голоднюк. (Андрій був членом київського ДемАльянсу – політичної партії, Устим – волонтером штабу). Після цього написала блог на “Українській правді”, де засуджувала тодішнього міністра внутрішніх справ Захарченка у вбивстві двох наших товаришів. У ті дні було відчуття просто рватися вперед та зносити владу, а от щодо трагедій…

Ми були ще у шоковому стані, повністю не усвідомили цих втрат. Тим більше, події розгорталися неймовірно швидко, не було часу на осмислення. З приводу розчарування, – ні. Навпаки, мене охоплювало почуття захвату та гордості за своїх громадян. Люди дійсно творили історію тоді, йшли під кулі через якийсь порив душі, не знаю, як інакше описати. Боротьба за національну ідею. Атмосфера навколо була класна, справді незабутня. Просто закохувала в Україну.

Зараз точиться багато дискусій навколо подій 13-14 років. Різні погляди на складне питання. Чи погоджуєтесь ви з тим, що на Майдані визначалася доля України? В чому для вас, як журналістки і передусім людини, полягає важливість Революції Гідності?

Після подій на Майдані до України прилетіло багато соціологів, науковців, які вивчають людину, аби зрозуміти: що за народ такий українці, чому будуть вмирати за ідею в 21 столітті, вести багатовікову боротьбу за власне місце під сонцем? Звідки беруться ці сили і душевна енергія? Це феномен України. І я насправді дуже пишаюсь тим, що в нас є «Небесна сотня», ці люди загинули за свободу і гідність. Власну гідність як громадян та гідність інших. Маємо пам’ятати про це. Чесно хочу, щоб у кожного посадовця на робочому столі була книга «Герої Небесної сотні». Ці події потрібно досліджувати, особливо, як вони впливають на сучасне українське суспільство. Знову ж таки, це причинно-наслідкові зв’язки: аби зрозуміти Україну 2020, треба повернутися на 7 років раніше. Це історія, яка пишеться на наших очах.

Інтерв’ю підготував студент Таврійського університету Чепайкін Іван.