Початок шляху: як народилася ідея кав’ярні у Херсоні
У 2014 році, коли війна щойно почалася, у мене виникла ідея створити щось своє. Це мало бути щось високої якості, але водночас ти не мав би прикладати багато зусиль для того, аби створювати й поповнювати запаси чогось й т.п. Отож, я вирішив зосередитись саме на кав’ярні. Наскільки собі так уявляв, кав’ярня — це якесь велике приміщення з ремонтом за п’ятдесят або сто тисяч доларів, де купа грошей йде на обладнання. Для мене це була ну дуже велика сума.
Пам’ятаю, як на вокзалі ми проводжали знайому, і вона нам каже: «Знаєте, який найкращий стартап у 2014 році? Це кав’ярня за 2000 доларів». І відтоді понеслися ідеї. Звісно, в результаті вийшло далеко не дві тисячі доларів, свою першу кав’ярню я відкрив за шість-сім тисяч доларів. Так власне й почався мій бізнес у Херсоні.
Випробування окупацією
До повномасштабного вторгнення у нас працювали три кав’ярні. Дві одразу закрилися, а одну з них ми так і не відкрили. Кав’ярня, що на вулиці Потьомкінських, працювала, і кав’ярню на площі Свободи теж довелося відкрити. Тоді була загроза, що московити будуть ходити вулицями й грабувати приміщення, які не працюють. Я вже виїхав з міста на той момент, але попросив своїх знайомих, щоб ті кав’ярні просто були відкриті та працювали, аби не винесли все обладнання, що там було (а це була купа нового обладнання).
Ось цю кав’ярню ми відкрили за 2 місяці до початку повномасштабної війни. Коли деокупували Херсон, ми знову повноцінно запустили дві кав’ярні, які працювали на площі й на Потьомкінських. Але потім стались два сильних прильоти на площу, в тому районі зовсім перестали ходити люди, й нам довелося закрити кав’ярню. Після закриття залишилася купа обладнання, і тоді мені підказали ідею – спробувати відкрити кафе в Одесі.
Робота в Херсоні після звільнення: труднощі та підтримка команди
Після звільнення Херсона почати працювати було непросто, ми постали перед низкою труднощів, як-от відсутність світла, постійні обстріли тощо. Я, слава Богу, почав працювати завдяки тому, що мав двох співробітників (один з них наразі у Херсоні). Вони взяли на себе основну відповідальність за відкриття та забезпечення кав’ярні, а я допомагав дистанційно та приїжджав раз на місяць. Якби не моя команда – нічого б не вийшло. Я довіряв їм, вони довіряли мені, і це стало ключовим фактором відновлення бізнесу.
Одеса: нове місто, нові виклики
Одеса – це зовсім інше середовище для бізнесу. Це туристичне місто, і поведінка клієнтів тут геть інша. Щодня ми боремось з багатьма викликами. Чи відчули ми підтримку місцевих жителів? Насправді тут не так багато місцевих, проте є постійні клієнти, є ті, кому подобається наша продукція.
Багато членів нашої команди виїхали у різні країни – Польщу, Нідерланди, Німеччину, територією України розкидано ще більше людей. Але одна співробітниця все ж переїхала до Одеси, і ще одна дівчина, яка раніше була нашою клієнткою, також приєдналася до команди.
Мотивація та плани на майбутнє.
Чому я продовжую? А які ще є варіанти? Це те, що я вмію і люблю робити. Іншого шляху просто немає.
До повномасштабної війни я планував розширювати мережу кав’ярень. Якби не вторгнення, зараз у Херсоні мали б відкритими вже п’ять закладів, і я їздив би Києвом, Одесою чи Дніпром, шукав би там місця та можливості для відкриття мережі. Вірю, що у майбутньому зможу це реалізувати, попри всі труднощі.
Що сказав би іншим підприємцям, які опинилися у схожій ситуації? Просто робіть! Завжди буде страшно, але якщо ми вже починали з нуля, отже, можемо почати ще раз. Іншого вибору немає – тільки вперед. Це складно і довго, але ніхто й не обіцяв, що буде легко.
