UA
EN
І якщо повертатися до теми платформи. Ви виїхали, і чи можна сказати що це вас спонукало створити платформу «Бути»? Розкажіть, будь ласка, чи платформа «Бути» – це ваша основна діяльність? Чи займаєтеся ще чимось, окрім платформи?
Моя основна діяльність зараз – це все ж таки платформа «Бути». Я поставила для себе пріоритетом її розвиток задля допомоги людям під час втрати близької людини.
Як виникла ця ідея?
Ну, власне, як і всі хороші ідеї, ця виникла з особистого досвіду та особистого болю.
У мене померла дуже близька людина від раку легень четвертого ступеня. І це була подвійна втрата, бо спочатку, коли ми дізналися про діагноз, треба було змиритися з тим, що в людини є цей діагноз і вона скоро піде, а потім треба було прожити безпосередньо втрату, коли людина померла. І в той момент я зіштовхнулася з тим, що я не могла знайти для себе відповідну підтримку – треба було заповнювати величезні анкети, а потім з тобою ніхто не зв’язується, або треба платити гроші, або були одноразові консультації, а я розуміла, що тут за один раз не впораєшся. Це був 2021 рік. Потім я пішла в особисту терапію й моє життя стало ширшим. Я усвідомила, що в мене стане часу повернутися до моєї ідеї допомагати іншим людям у подібних ситуаціях. А потім почалося повномасштабне вторгнення, і питання втрат стало ще гострішим. І це вже такі неочікувані втрати. Ми стикаємося з тим, що помирає молодь – є дати народження 2000-х років. Ти розумієш, що вони ще не бачили життя, а вже загинули за Україну. Тут залишилися матері без синів і дочок, дівчата, що мріяли про весілля, про заміжжя, а тепер стали вдовами. І занадто багато накопичується цього болю, і я зрозуміла, що саме зараз настав час діяти. Я почала розширювати свою експертизу. Я пройшла на навчання на доула смерті в International End of Life Doula Association. І так потроху, все більше й більше розбиралася в цій темі. Першим кроком було створення інформаційного ресурсу, який потім до себе збирав більше інших активностей – лекції, зустрічі, групи підтримки…
Яку саме допомогу ви надаєте? Я бачила, що у вас є анкета на сайті, яку можна заповнити й отримати допомогу. Як відбувається цей процес?
Першочергово ми надаємо інформаційну підтримку, бо системно публікуємо дописи про підтримку під час втрати – як підтримати своїх близьких, якщо їм потрібна допомога, огляди на серіали, фільми, книги на ці теми. Насамперед це інформаційна підтримка. Далі – це психологічна підтримка. У нас є анкета. Людина заповнює анкету, і впродовж 24 години з нею зв’язується одна з наших психологинь і надає консультацію.
Є інший момент підтримки, котрий зараз у розробці. У нас скоро буде стартувати анонс групи жіночої підтримки «СяяТи».
А от таке питання. Хто може звернутися за допомогою через анкету? Чи це тільки ті люди, котрі когось втратили чи це про втрату загалом? Бо зараз так багато втрат, якщо це не близька людина, це однаково впливає на тебе.
Ми не дискримінуємо людей, які втратили когось чи щось. І постійно говоримо про те, що горе та втрата – це не обов’язково про смерть – це може бути втрата рідної домівки. У нас, наприклад, половина людей з нашої команди є внутрішньо переміщеними особами. Тому я прекрасно знаю, що втрата може бути про домівку або про ідентичність. І до нас приходили з такими запитами – «я тепер не знаю, хто я після повномасштабного вторгнення». Це може бути втрата планів на майбутнє, тому що повномасштабне вторгнення внесло свої корективи в наші надії й сподівання, тощо.
У вас на сайті є Щоденник-гайд як пережити травму. Розкажіть трохи про це.
Він називається «Щоденник турботи про себе у втраті та горюванні». Це моя мрія. Я дуже хотіла створити щоденник, щоб людина змогла наодинці, навіть не звертаючись за професійною допомогою, пропрацювати свою втрату. Він складається з 30 різнопланових вправ на кожен день, які людина може поступово проходити. Там є вправи на тілесно-орієнтовану практику, наприклад, вправи на дихання, або м’язорелаксації. Також є вправи на спогади й плани на майбутнє, і про налагодження комунікації з тими людьми, які залишилися поруч. Це дуже різнопланові вправи, і всі направлені на два процеси. Перший – на пропрацьовування минулого, а другий – на планування нової реальності.
А як з’явилася ця ідея?
Я його хотіла робити одразу, коли тільки ми почали розробляти платформу. Я планувала створити продукт, який допомагав би людям пропрацьовувати втрату самостійно. Але я шукала ресурси, щоб його втілити й зробити його безкоштовним. І в якийсь момент мені здалося, може я це все собі придумала, може це все справді не актуально. Але тоді я почала проходити навчання в проєкті Halli 2.0 . Вони спочатку навчали активістів та волонтерів, а потім давали їм мінігранти на реалізацію. Я спочатку пройшла й потім отримала міні-мінігрант на 150 доларів. Ми їх вклали в те, щоб створити гарні фотографії для сторінки й щоб поширювати інформацію з допомогою реклами. А потім можна було вийти в фінал і започаткувати свій проєкт. Тоді я пройшла в фінал й отримала підтримку – 5 тисяч доларів. Ми витратили їх на те, щоб розробити цей щоденник, надрукувати першу партію та роздати людям. І я пам’ятаю, що мене просто тоді дуже-дуже сильно надихав весь процес. Я працювала над щоденником щодня, і коли побачила його вживу, ці емоції ні з чим не порівняти.
Ще я розуміла, що людині, яка буде читати щоденник, може бути важко впоратися з усіма питаннями та емоціями, і тому хотіла, щоб у щоденника був якийсь маскот.
Я зрозуміла, що я хочу світлячка, тому що світлячок – це така собі символічна штука, означає, що підтримка може бути маленьким-маленьким промінчиком світла, на шляху темряви. А горювання – це ще та темрява. І я запропонувала тоді світлячка. Він супроводжує читача всю дорогу.
Також ми провели тренінги для представників допоміжних професій – освітяни, психологи, медики, волонтери, будь-хто пов’язаний з допомогою іншим людям. Ми їх теж навчили працювати з щоденником, подарували його. Буквально за тиждень до тренінгу я придумала створити іграшку світлячка, яку можна буде потіскати та отримати приємні враження й придумала йому ім’я. Це був світлячок «Будь», тому що, по-перше, ми організація «Бути», а по-друге, це найважливіше побажання для всіх людей, які опинилися у втраті: «Просто будь, будь, залишайся з нами, будь живий, просто тихий, будь, будь».
А цю іграшку також можна замовити чи як ви її використовуєте на тренінгах?
Поки що замовити не можна, ми ще не пускали його у виробництво. Він поки що один, єдиний і неповторний. Але так, я його використовую на тренінгах. Насправді, дуже класно він працює. Я його показала вам, і ви відразу посміхалися. Чому? Тому що він апелює до нашої внутрішньої дитини. Наша внутрішня дитина, як ви бачите, вона вже посміхається. Тому іграшка дуже допомагає на рефлексіях, наприклад, коли люди його передають, вони одночасно передають світло, любов і всі усмішки.
А коли ви створювали щоденник чи залучали психологів, щоб узгодити вправи?
Так, ми писали цей щоденник у співавторстві. Я авторка, Вікторія Чернова, психологиня, вона його дивилася. Багато вправ я взяла з доульського підходу й вони пов’язані з Somatic Experiencing, якому я навчалася. Це тілесно-орієнтовані практики. Тобто вони всі доказові, вони всі перевірені. Психологині все вичитували й затверджували.
Скажіть, які у вас особисті та професійні плани розвитку на майбутнє?
У найближчий час у нас планується запуск програми жіночої підтримки «СяйТи». Це буде дуже впливова програма, у якій ми будемо мати 5 зустрічей з дівчатами, потім окремо ретрит у Карпатах і рефлексійна зустріч. Далі – передноворічна зустріч, де ми будемо прощатися з роком і новорічна зустріч, де ми будемо планувати рік. Це довгострокова програма задля тривалої підтримки, про встановлення міцних зв’язків і гідну допомогу й супровід. Ми дуже віримо в цей проєкт, тому що він не про те, щоб відбути п’ять тренінгів і попрощатися.
Також хочу вдосконалити щоденник і виготовити екземпляр з фідбеками та історіями людей, які впоралися з тою чи іншою втратою й чим допомогли їм ці вправи.
Хочеться також більше публікувати дописів в Інстаграм і в такий спосіб допомагати більшій кількості людей, пояснюючи, що горювання й підтримка можуть бути здоровими, екологічними та чутливими.
Скажіть, будь ласка, що вас особисто мотивує продовжувати роботу?
Я згадую ту саму Крістіну з версії 21-го року. Розгублену, самотню. Не те, що я була самотня. Поруч зі мною були люди, які були готові підтримати, але чуже горе може бути настільки складним, що ти не завжди можеш це витримати, навіть якщо це твоя найближча людина. І я з таким стикалася, що навіть мої найближчі вже не витримували. Я згадую себе розгублену й самотню, у мене не було нормальної допомоги, не було ніяких ресурсів. І я розумію, що таких, як я, дуже багато. І я розумію, що я навряд чи охоплю кожного й кожну, але мені дуже хочеться зігріти всіх людей, дати цього світлячка в руки [показує іграшку] й залишити їх з підтримкою, з розумінням, що вони не одні.
