Розкажіть, будь ласка, про себе. Чим Ви займаєтесь? Які маєте хобі?
Зараз я пишу свій блог в Інстаграмі та Фейсбуці. Поки триває війна, в мене, на жаль, немає змоги навчатися та займатися спортом, який я дуже люблю. Раніше я ходила на настільний теніс для людей з інвалідністю. Займалась танцями, а саме джаз-фанком. Навіть брала участь у змаганнях в Одесі та перемагала. В мене було два золота та срібло. Але, на жаль, зараз в мене немає можливості цим займатися через війну.
Як Ви отримали інвалідність?
Я народилася із вадою опорно-рухового апарату. Через халатність лікарів ситуацію виправити не вийшло. Тепер на все життя я маю інвалідність. Але зараз мені набагато краще, завдяки моєї бабусі. У дитинстві я не могла ходити, але зараз можу самостійно пересуватись. Щоправда, мені важко стояти. Особливо це відчувається, коли потрібно стояти у черзі в магазині або їхати стоячи в громадському транспорті.
Які є проблеми в нашій державі, котрі заважають людям з інвалідністю жити повноцінним життям?
Жорсткі люди, які не розуміють, що відчуваємо ми. У підлітковому віці я була жертвою цькування через свою інвалідність.
Друга проблема зараз – це війна. У нас постійні обстріли міста. Я живу у самому центрі Херсону, спимо з бабусею у підвалі. Мені дуже прикро, що тепер я не можу нікуди ходити. Але ми всі віримо, що скоро все буде добре.
Чи стало складніше під час війни через ваш стан здоров’я? З якими труднощами стикаєтесь тепер?
Все це більше діє на мій психічний стан. Тут чути як свистить ракета, коли ти ховаєшся у підвалі. Це дуже страшно, не описати словами. Був день, після якого ми почали спати у підвалі. Я думала, що зійду з розуму. На моїй вулиці впала ракета. Тоді у мене був сильний стрес і ми тепер кожного вечора, а іноді й вдень, сидимо у підвалі.
Які є труднощі під час працевлаштування людини з інвалідністю?
Зараз я не працюю. Мені потрібно знайти роботу, яку я зможу виконувати сидячи. Досвіду в мене ще нема, адже коли почалася війна, я ще вчилася у ліцеї на третьому курсі. Знайти роботу із моїм діагнозом важко. Тому поки що сиджу дома і чекаю поліпшення ситуації в країні.
Яких кроків від держави та суспільства ви би хотіли?
Побільше приділяти уваги таким дітям. Щоб це було не тільки для камер, для сюжету, а й насправді – щира допомога. І не тільки через війну, а й у мирний час.
Чи є конкретні поради для того, щоб суспільство краще розуміло людей з інвалідністю?
Не треба ставитись до нас упереджено. Люди з інвалідністю не винні, що у них є проблеми зі здоров’ям. Вони не мають соромитись того, що розмовляють не так, як усі, чи ходять, чи танцюють.
А людям з інвалідністю хочу дати пораду не сприймати близько до серця слова недоброзичливих людей. Ми можемо стикатися із ситуаціями, коли кажуть: «Я не хочу з тобою зустрічатись через те, що у нас можуть бути діти хворі». Ми зараз живемо у 21 сторіччі, якщо у вас є заборони на вагітність через стан здоров’я, який може бути пов’язаний із інвалідністю – є дитячі будинки, де багато малюків потребують любові та чекають на сім’ї. Чужих дітей не буває.
