«Українізація – не примус, це бажання жити щиро»

Яна Безрукава, студентка 4 курсу журналістики Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського. Співзасновниця ГО “Плурал”. Наразі освітній волонтер у Румунії: працює з дітьми в школах та дитсадках англійською мовою, просуває дітям нашу культуру та історію, проводить тематичні уроки. Репетитор англійської мови.

Яна Безрукава, фото з особистого архіву


Чи замислювалась ти про перехід на українську мову до початку повномасштабної війни 2022?
Я не можу сказати, що була повністю російськомовною. Я спілкувалась російською в соціальних мережах та часто з новими людьми, з якими знайомилась у Києві чи Дніпрі. Але я однозначно замислювалась над тим, щоб і в соціальних мережах, і у формальному та неформальному спілкуванні перейти на українську мову. Мені зараз дійсно соромно, що не зробила цього раніше. Це була зрада в першу чергу собі, бо я росла в україномовній родині й завжди розмірковувала українською мовою.

Як і коли дійшла ідеї українізації у її мовному вимірі?
Це питання відразу нагадало мені жарт про те, що 23 лютого я “проснулась утром”, а 24 лютого вже “прокинулась зранку”. Так і у мене. Після 24 лютого я спілкуюсь українською мовою в соціальних мережах, формальних та неформальних розмовах, листуванні. Інколи можу розмовляти російською з тими, хто спілкується нею все життя і може мене просто не розуміти. Крім того, я пишу вірші, і якщо раніше переді мною стояв вибір, українською мовою писати чи російською, то зараз вибір очевидний.

Чи зіткнулася з нерозумінням оточення?
Ні. Всі мене зрозуміли, бо в моєму оточенні, окрім мене, багато хто перейшов на українську мову. Це гріє моє серце, і мені дуже приємно, що навіть в рекомендаціях в соціальних мережах у мене вже практично немає дописів чи відео російською мовою.

На які труднощі натрапила при повному переході?
Інколи я розуміла, як слово або фраза звучатиме російською мовою, але треба було деякий час пригадати, як це звучить українською мовою. Але це було лише на початку. Зараз ніяких труднощів немає. Мені приємно спілкуватися рідною мовою та чути українську від свого оточення.

Як ти долала ці труднощі?
З постійною практикою всі труднощі зникли. Просто питала, гуглила – і труднощі зникли.

Що, вважаєш, потрібно робити державі для популяризації української мови?
На мою думку, авторитетні особи, за якими слідкує велика аудиторія, наприклад політичні діячі, журналісти, діячі культури чи блогери, мають використовувати українську мову щонайменше в публічному просторі.
Крім того, держава має популяризувати українську культуру, видавати більше книг українською мовою, активізувати перекладацьку роботу, адже, на жаль, багато бестселерів досі не перекладені на українську мову.
Але мушу визнати, що держава вже зробила й робить дуже багато: на просторах Інтернету, в соціальних мережах я бачу дуже багато україномовного контенту. Наразі дуже популярна музика українською мовою, набувають популярності українські фільми. Пишаюсь цим і вірю, що так буде й надалі.

Як переконати тих, хто на сьогодні не хоче переходити на українську?
Переконувати нікого не треба. Дуже люблю такий термін, як “лагідна українізація”: подаруйте цій людині книгу українською мовою на тему, яка точно буде цікава цій людині. Сходіть із людиною в якийсь заклад культури, на україномовну виставу. Ходіть з нею в кіно, бо фільми там зараз тільки українською. Надсилайте їй відео українською. Це має бути не примус. Це бажання має бути щирим. Українська мова – це про красу, любов і щирість, а не про примус.