В зимових святах європейських країн ховається код пращурів — християн з язичницьким корінням. Це звичаї, які роблять нас самостійним народом, і тому вони в свій час були особливо небезпечними для Росії. До Різдва розповідаємо про те, як українські традиції змінювали в СРСР та Російській імперії.
Справжня дата православного Різдва
Як взагалі так сталось, що в Україні є дві різні дати? До минулої зими Україна святкувала всі зимові релігійні свята разом з частиною колишніх радянських республік, таких як Молдова, Білорусь чи Грузія. Так було, поки Православна церква України не вирішила перенести майже всі релігійні свята на 2 тижні вперед.
Це зовсім не означає, що після повномасштабного вторгнення ми раптово вирішили навернутись в католицизм, щоб стати ближче до Європи. Називати 7 січня «православним Різдвом» в принципі неправильно — як і говорити, що Білорусь, Росія чи Сербія святкує Різдво в січні через юліанський календар. Невірно також говорити, що Україна перейшла на григоріанський календар, коли вирішила святкувати Різдво 25-го грудня.
Абсолютно всі помісні православні церкви, включно з Православною церквою України, користуються юліанським календарем. Але цих календарів є два: старий і новий. В ХХ столітті виявилось, що старий юліанський календар був неточним, а григоріанський календар тодішній Константинопольський патріарх не сприймав. В новоствореному новоюліанському календарі всі свята співпадали з григоріанським, хоча формально ці календарі і різні. Отож, хоч юліанським календарем користуються всі 15 помісних православних церков, 10 з них вже перейшли на новий варіант.
Коли більшість християнського світу вже святкувала свята за новими датами, Російська імперія, і, відповідно, ті, українські землі, які були в її складі, не хотіли ототожнювати себе з католиками, і тому залишалися при старому стилі. Пізніше уряд УНР (і так само і більшовики) підтримали перехід на новоюліанський календар, але церква вирішила не змінювати свої звички. Саме тому старий юліанський календар залишався аж до недавніх часів.
Різдво безбожників та колядки про Леніна
Звичайно, Різдво як абсолютно релігійне свято з елементами націоналізму, язичництва та екзистенційного містицизму, не схвалювалося атеїстичною державою СРСР. Радянський Союз хотів прирівняти всі нації, позначаючи російську як титульну. Чому з елементами націоналізму? Колядки як забороненія релігійні пісні та елемент суто української культури використовували націоналісти з метою збереження традицій. Одна з українських колядок прямо говорила: «Боже, волю Україні дай!», тому компартія розглядала всі колядки як заклик до сепарації.
Звичайно, ніхто не став забороняти свято. СРСР часто вдавалась до прийому асиміляції, коли українську культуру спотворювали настільки, що від неї залишалась лише форма, а не зміст. Тому самі колядки ніхто не забороняв. Проте співи мали бути суто контрольованими. В офіційних же різдвяних піснях взагалі не можна було згадувати Ісуса чи Богородицю — співали про врожаї, надої, трудодні та соціалістичне змагання.
По-справжньому унікальне видовище на Різдво спостерігали жителі тодішньої Донецької губернії майже в момент зародження СРСР. Ви можете уявити собі святкування рождення Христа, на якому спалюють опудала Ісуса, Ієгови, Аллаха (і зовсім неважливо, що його зображення немає), Будди та Осіріса? СРСР ознаменував себе ще і тим, що перетворив Різдво на антирелігійну демонстрацію. Перед спалюванням оголошували поховальну промову і закликали боротись з релігійним фанатизмом, а закінчували все це антирелігійним концертом.
Інше зимове свято — Запусти — теж зазнало перевтілення та стало Масляною. В Радянському союзі таке свято могли навіть назвати «проводами російської зими» (коли методичка зі святкування приходила з Москви). Про те, як сильно видозмінили Масляну, часто не знають і самі українці, святкуючи Запусти млинцями замість питомого нам сиру як головного блюда свята.
Відловлення колядників
Звичне ж нам Різдво в радянські стало підпільним націоналістичним заняттям, за яким об’єднувались патріоти. Традиційне колядування тоді переслідувалось комуністичною партією: вчителі були змушені відзвітовувати дітей за співи по хатах, а студентам під час Різдва ставили екзамени.
Колядування та щедрування стало заняттям української інтелігенції, які, заздалегідь гуртуючись, «ходили наперед визначеними групками за запланованими адресами». Вони були змушені бути обачливими через поставлені скрізь наряди міліції. Колядники відвідували своїх знайомих письменників, художників та мистецтвознавців, які вже традиційно чекали на них кожного року.
«Велике щире спасибі, що завітали в мою хату. Я оце сидів і думав: чи прийдуть щедрувальники в цьому році. Побоювався, що ні. І тим більше вдячний вам, мої любі друзі, патріоти, герої. Так, герої, бо щоб насмілитися зробити це тепер — треба бути справді героєм, мати неабияку сміливість і мужність», — говорив про них письменник та колишній в’язень ГУЛАГу Борис Антоненко-Давидович.
КДБ знало про такі заходи і постійно намагалась знайти привід, щоб перешкодити несанкціонованим святам. Кожен учасник колядкування мав з собою паспорт, щоб його не забрали в відділок до з’ясування особи, та відмовлявся, коли господар запропонував йому випити, щоб міліція не говорила нічого про «ступінь оп’яніння».
Коли після Другої світової війни СРСР окупувало і Захід України, де різдвяні свята проводились особливо видовищно, їм погрожували, що діти колядників не матимуть вищої освіти. Проте такі спроби були малоефективними: в 60-х роках дослідники-фольклористи з подивом помічали, наскільки живі народні традиції.
16 куль в тілі янгола
На жаль, СРСР, вдавався не тільки до доган, арештів та звільнень, коли бачив, як святкують Різдво. Духовність та єднання людей в любові до своїх традицій могли бути летальними, особливо на заході України. За новоокупованими землями партійний апарат спостерігав особливо інтенсивно.
Колядники на західних землях України двічі попадали під вогонь комуністів. Ці події увійшли в історію як «Розстріляні вертепи». Енкаведисти тоді перестріляли майже всіх колядників: з тринадцяти залишились тільки двоє. На тлі вертепної моделі ангела було 16 куль. Один з тих колядників, що змогли вижити, Михайло Микитин, був ветераном Другої світової війни. Його не вбив німець, але зачепив росіянин.
Ялинка на Новий рік
Пріоритетність Нового року перед Різдвом — це пострадянська риса. Ми не беремо до уваги нехристиянські країни, де Різдво не є національним святом в принципі. Цікаво, що в Монголії як пострадянській та буддистській країні Різдво не святкують через вплив СРСР, а в Таджикистані воно взагалі заборонене.
В Російській імперії головним святом українських селян був Великдень, а взимку всі чекали на Різдво. Ялинку тоді ставили тільки купці та аристократи як новомодне віяння з Німеччини. Коли до влади прийшли комуністи, ту саму ялинку спочатку занесли до символів буржуїв. В дитячих книжечках друкували сльозливі оповідання про те, як лісоруби, зрубаючи ялинки на свята, вбивають пташечок, що в’ють там гнізда (так, все правильно, на ялинках). Хоч новорічні свята і не заборонялись, партійні діячі за Різдво чи ялинку могли втратити свій статус, а колишні аристократи — взагалі загриміти за ґрати за релігійну пропаганду.
Все змінилось, коли Постишев — той самий компартієць, що був відповідальний за Голодомор — почав новорічну пропаганду. Так він хотів відволікти простий робочий народ від святкування релігійного Різдва, і, що важливіше, від відсутності у СРСР видимих успіхів в економічному плані. Все готувалось заздалегідь: коли усім установам було доручено «зробити ялинку весело та без занудства», іграшки — звичайно, в формі червоних зірок, піонерів та дирижаблів — вже були у продажі. Протягом усієї історії СРСР іграшки на ялинку набували тої тематики, яка була потрібна партії: військової, космонавтської чи навіть кукурузної.
Крім ялинки, комуністичний апарат вигадав і нового персонажа — такого собі Санта Клауса для безбожників. СРСР заборонили Святого Миколая, який за українською трдицією приносить дітям подарунки 6-го чи 19-го грудня. Натомість з пам’яті підняли Діда Мороза — злого язичницького персонажа, який заморожував до смерті людські жертви задля доброго врожаю. Постишев перетворив повелителя завірюх на доброго дідуся, який кладе подарунки під ялинки слухняних діточок.
Спочатку Новий рік сприймався як дитяче свято, причому достатньо принизливе. Але потім, коли рівень життя в СРСР зріс, Новий рік почали святкувати з тією ж інтенсивністю, що й Різдво на Заході.
