Згідно з результатами опитування, проведеного агентством США з міжнародного розвитку спільно з Internews Ukraine, 77% українців визнають існування дезінформації. Однак 58% громадян не вважають її серйозною проблемою, а лише 3% в змозі виявити хибну інформацію.
Дезінформація ґрунтується на базових принципах людської психології й використовує їх для глибокого впливу на психологію споживача. З початку війни на Донбасі у 2014 році російські ЗМІ систематично поширювали брехню про дії української армії та суспільно-політичну ситуацію в Україні, фактично втручаючись у внутрішні справи нашої держави. Згодом територію було окуповано та встановлено російський маріонетковий уряд, і немалу роль у цьому зіграла саме пропагандистська машина рф.
Ключова мета дезінформаційної кампанії, яку веде проти нас агресор сьогодні, — дискредитувати місцеву владу та ЗМІ в очах громадян та схилити їх на власний бік. рф вигадує історії для створення певної картинки України та Заходу, щоб відвернути увагу свого населення від внутрішніх проблем і посилити міф про “братерство” між Росією та Україною. Але розберімось, як же це все працює?
Дезінформація має такий величезний вплив у суспільстві завдяки поєднанню певних тактик і стратегій, спрямованих на маніпулювання громадською думкою, сіяння розбрату та ворожнечі. Ось кілька поширених стратегій, які використовують пропагандисти, аби створити фейкові наративи та змусити людей повірити в них:
1. Визначення вразливих аудиторій:
Пропагандисти визначають цільові аудиторії, на які будуть певним чином впливати їхні історії. Зазвичай ці люди вже мають певні переконання, бачення або страхи, які можна використати.
2. Створення брехливого наративу:
Пропагандисти вигадують легенду, що відповідає їхнім цілям. Вона спотворює або перекручує факти та фундаментально базується на вигаданих твердженнях.
3. Використання емоційних закликів:
Маніпуляції нашими емоціями є дуже поширеним явищем. Пропагандисти використовують емоційно підсилену мову, картинки, що легко залишаються в пам’яті та пишуть такі ж емоційні історії, щоб викликати сильну реакцію в авдиторії.
4. Маскування джерел:
Творці фейків часто приховують свою справжню ідентичність або приналежність, що ускладнює відстеження джерела дезінформації. Працюють з фейкових чи анонімних акаунтів
5. Використання ехокамери (Ефект ехокамери — «середовище, коли людина стикається лише з інформацією чи думками, які відображають і підкріплюють власну думку»).
6. Маніпулювання когнітивними упередженнями (перегукуються з попереднім):
Серед фейкоробів поширено використання когнітивних упереджень, таких як пошук інформації, що підтверджує вже існуючі переконання, та покладання на легкодоступну інформацію («коли пригадуємо щось, то воно має бути більш важливим, ніж альтернативні рішення, які не так легко пригадуються»). Такі речі, глибоко заховані в людській психології, спонукають багатьох вірити у фейки.
7. Пропагандисти створюють неправдиві докази: фабрикують або маніпулюють доказами на підтримку своїх тверджень, щоб створити враження достовірності.
8. Підривають довіру до інституцій:
Дезінформація часто націлена на інституції, включаючи уряди, ЗМІ та науку. Підриваючи довіру, пропагандисти таким чином схиляють населення вірити в якісь альтернативні наративи.
9. Сіють сумніви та плутанину, подають суперечливу інформацію. Це ускладнює завдання дізнатись правду.
10. Дезінформація часто пов’язується з дуже актуальними новинами, особливо великими трагедіями, використовуючи підвищену увагу громадськості та її емоційні реакції.
Перше, що ми читаємо в новинах, — це заголовок. Заголовок коротко інформує або зацікавлює нас скролити далі. Звісно, для ЗМІ вигідніше, щоб читачі прочитали всю новину, тому часто нашими емоціями маніпулюють. У багатьох медіа заголовки містять заклики до дії, вигуки, акцентують на сенсації, яка могла (або взагалі не могла) статися. Поширеним прикладом в останні місяці були “новини” про вибух на Запорізькій атомній електростанції, застосування ядерної зброї тощо. Побачивши таке жахіття у своїх соцмережах, користувач просто поширює новину, можливо, навіть не дочитавши її до кінця. У багатьох випадках візуальні ефекти тільки підливають масла у вогонь.
