Розвиток індустрії моди почався ще у ХІХ столітті, адже у цей період масового характеру набуло виробництво стильної продукції. Саме у XIX столітті журнали починають співпрацювати з відомими кутюр’є і модельєрами, а світлини моделей замінюють гравюри і акварелі. Одночасно йде боротьба жінок за свої права, зростає роль дами у суспільстві, тому виникає потреба у задоволенні інформаційних інтересів жіночої аудиторії. Так і з’являються видання саме для дам, написані «жіночою мовою», які створюють стиль нових трендів і займають вагому нішу на ринку преси у ХХ-ХІХ століттях.
Одним із таких глянців став журнал Vogue, який на сьогоднішній день є найвпливовішим у світі журналом про моду. Його засновниками стали Артур Болдуїн Тюрнюр, член світського суспільства, і Гаррі Маквікар, правнук великого оптовика Стефана Уїтні.
Перші глянцеві видання про моду з’явилися в Європі ще в XVII столітті. Журнали не мали сучасного вигляду, але матеріали, написані в них, привернули увагу читацької аудиторії. У наступні два століття, за часів промислової революції, відбувався прогрес і в сфері поліграфії, тому видання стали набувати більш сучасного вигляду: з’явився більш якісний папір, кольорові картинки, а трохи пізніше і глянцеві зображення. Завдяки появі нових форм видавничої діяльності, які почали поєднувати в собі не тільки інформаційну складову, а ще й додатковий візуальний контент, у XIX столітті в рази збільшилося виробництво модних журналів.
Мода починає набувати масовий характер. В XIX столітті журнали починають співпрацювати з відомими кутюр’є і модельєрами, а світлини моделей
Згодом тематика таких журналів почала породжувати гендерні стереотипи. Це ті шаблони мислення, які торкаються систем цінностей, норм і характеристик чоловічої й жіночої поведінки, стилю життя та способу розмірковувань, ролей та стосунків дам і представників сильної статі, набутих ними як особистостями в процесі соціалізації.
Одним із таких видань і став Vogue (від заст. англ. «мода») – найвпливовіший у світі журнал про моду. На сьогодні номери видання виходять у двадцяти країнах, а сам журнал називають «Біблією моди».
Vogue був заснований у 1892 році у м.Нью-Йорк (США). Першими власниками майбутнього всесвітньовідомого fashion-видання стали Артур Болдуїн Тюрнюр, член світського суспільства, і Гаррі Маквікар, правнук великого оптовика Стефана Уїтні.
Назва була обрана не випадково: Vogue зі застарілої англійської означає «мода», тож у виданні йтиметься мова про fashion-події того чи іншого міста/країни. На сьогоднішній день це слово використовується лише в словосполученні «to be in vogue», що перекладається як «бути в моді». Спорідненими словами є «to come into vogue» – «увійти в моду», «all the vogue» – «вся мода», тобто «останній крик моди».
17 грудня 1892 року у кіосках Нью-Йорку з’явився перший випуск Vogue, але журналом його було ще важко назвати. Номер першого глянцю складався з 16-ти сторінок і був надрукований у форматі ін-кватро, тобто розміром четвертої частки листа.
Обкладинка першого видання Vogue у 1892 році.
Світлина вилучена з ресурсу
https://thestreetandthecityul.wordpress.com/2015/12/17/december-17-1892-first-issue-of-vogue/
Хоч і видання було добре оформленим і якісно надрукованим, за зовнішнім виглядом Vogue нагадував більш щотижневу газету, аніж журнал. Контент видання був розрахований на ділову аудиторію та у першому випуску були висвітлені події із світського життя Нью-Йорку. Ціна за 1 екземпляр склала 10 центів. Така доступна вартість за номер дозволяла кожному мешканцю міста придбати журнал і дізнаватися про актуальні події міста.
Артур Болдуїн Тюрнюр, який за фахом був журналістом, членом світського суспільства, став видавцем Vogue, а Гаррі Маквікар, який вивчав мистецтво у Європі та був художником і ілюстраторам, обійняв посаду художнього директора Vogue. Авторами матеріалів стали товариші самого Артура Болдуїна Тюрнюра. Одним з критеріїв підбору журналістів для нового видання було соціальне становище, освіченість, знання добрих манер і уяви про світське життя.
У перші роки заснування Vogue не мало чіткої структури та змісту. На сторінках видання публікувалися імена більшості відомих на той час акціонерів, такі як Корнеліус Вандербільт (перший доларовий мультимільйонер), Стейвесант Фіш (генеральний директор Іллінойської центральної залізниці), герцог Персі Морган та інші.
Головними темами обговорення були «Чоловіки», «Спорт». У матеріалах висвітлювалися питання: як їм одягатися, доглядати за шкірою та волоссям. Виходили номери, які були повністю присвячені сильним статтям. Основними рубриками перших номерів були наступні: «Помічено в магазинах», «Спритна мода за невеликі гроші», «На її туалетному столику», «Добре одягнений пан». Під особливою міткою виходили статті з такими заголовками як «Vogue рекомендує», «Вибір Vogue».
Окрім новин про спорт, мешканці Нью-Йорку мали змогу ознайомитися із белетристичними матеріалами, поезією, оповіданнями, віршами. Такі публікації доповнювалися ілюстраціями та належним оформлюванням. Під кожним повідомленням не був підписаний автор. Таку особливість придумав сам Артур Болдуїн Тюрнюр.
Через декілька років видавець журналу помирає, а художнього директора перестає цікавити видання моди. Якби не молодий підприємець Конде Монтроз Наст, який звернув увагу на журнал, то можливо видання і припинило б своє існування.
Після закінчення навчальних закладів Конде Монтроз Наст пропрацював на колишнього однокласника менеджером з реклами у тижневику «Collier’s Weekly» до 1907 року. Після того, як він покинув цю роботу, молодий підприємець вирішив викупити видання про моду «Vogue».
Видавництво Conde Nast Publications було засновано разом із придбанням підприємцем світського вісника у 1909 році, і спочатку Наст публікував журнал в Vogue Company. Саму редакцію Конде Наст створює в 1923 році. Надалі підприємство стане найбільшим видавництвом в США, а штаб-квартира на сьогоднішній день розташовується у Нью-Йорку, Всесвітньому торговому центрі.
Оскільки молодий підприємець мав досвід роботи у виданнях, то вирішив серйозно зайнятися трансформацією журналу. Новий власник глянцю вирішив збільшити кількість сторінок і при освітленні новин зробити акцент саме на модні події. Конде Монтроз Наст прагнув сформулювати теорію модного «класового видання як засобу залучення рекламодавців товарів класу« люкс ».
Він мав намір окупати Vogue не за рахунок великого тиражу, а вийти на високий рівень саме за допомогою реклами.
Головним редактором Vogue Конде Монтроз Наст призначив Едні Чейз, яка працювала у виданні з початку його заснування. Хоч вона й не була журналістом за фахом, але завдяки її зусиллям згодом журнал перетвориться у справжню «Біблію моди», а світський глянець називатимуть «журналом для вищого світу».
У роки Першої світової війни доставляти журнали у Європу стало неможливо, тому вже у 1916 році вийшла британська версія модного видання – VogueUK.
Після закінчення війни у 1918 році власник Vogue зрозумів, що йому необхідно відкрити філіал компанії у столиці Франції – Парижі. 1920-ті роки десятиліття Vogue – прориву. На сторінках видання вперше з’явилися матеріали про модельний бізнес та про красунь-дівчат, які були підібрані за параметрами. Наприкінці цього десятиліття кольорові світлини витісняють рукописні ілюстрації глянцю та з’являються матеріали з постановочних зйомок.
На той момент британські і французькі Vogue майже не приносили прибутку, але у майбутньому вони стануть найбільш впливовими виданнями та їх називатимуть «Великою четвіркою», до якої увійдуть Vogue US, Vogue UK, VogueFrance і VogueItalia. Американські та британські структурні підрозділи зорієнтуються на масовий ринок, а французький – на розкіш і ексклюзив.
Через 8 років підприємець запускає VogueGermany у Німеччині, але засновник видання розуміє, що європейські Vogue не приносять належного заробітку. У 1929 році компанія у Берліні закривається. Саме у цих роках відбувається «еволюція оформлення Vogue» – на сторінках видання світлини замінюють ілюстрації. З того часу з «Біблією моди» почали співпрацювати кращі фотографи світу – Ірвин Пенн , Гі Бурден, Річард Аведон, Норман Паркінсон, Хельмут Ньютон и Пітер Ліндберг.
Вже 29 жовтня 1929 року Конде Наст втратив контроль над своїми акціями. Підприємець кілька років намагався безуспішно повернути компанію. Саме читацька аудиторія VogueUK привернула увагу товариша Конде Наста – власника The Daily Telegraph лорда Кемроуза. Своєму приятелю він надав кошти на викуп акцій видавництва Conde Nast.
У роки Другої світової війни продовжувала роботу британська версія журналу, а випуски VogueParis припинилися. Німецькі загарбники погоджувалися на подальші випуски, за умови, якщо головний редактор паризького глянцю Мішель де Брюнофф доведе расову чистоту кожного працівника французького видання, від чого він і відмовився.
У 1941 році арт-директором VogueParis став журналіст, скульптор і художник Олександр Ліберман, який, обіймав цю посаду до 1994 року. Завдяки його зусиллям Vogue став найпопулярнішим журналом, світським вісником моди Парижу.
У 1960-ті роки під керівництвом Діани Вріланд VogueUS став символом творчої епохи, завдяки якій журнал набуває світової популярності, та стає першим виданням моди. Пізніше, коли у 1988-ому році головним редактором американської версії стала Анна Вінтур, журнал не тільки остаточно перетворився у «Видання №1 у світі», але й його почали називати формувальником модних тенденцій країн.
На початок 90-х років припала епоха супермоделей. Світ завдяки Vogue дізнався про таких красунь як Крісті Тарлінгтон, Наомі Кембл, Сінді Кроуфорд, Лінду Єванглелісту та Тетяну Патіц.
Україномовна версія також представлена у всесвітньому виданні про моду. У 2012 році була підписана угода з Conde Nast International про створення VogueUA. Вже через рік, наприкінці лютого 2013 року, вийшов перший номер українського видання Vogue, на сторінках якого були висвітлені світські події країни та її досягнення у світі моди. Обкладинку випуску прикрасила модель канадська модель українського походження Дарія Вербова, яка входить до десятки найоплачуваніших моделей світу.
В одному випуску читачі познайомилися з життям ТОП-10 українських моделей: Сніжани Онопко, Наталії Гоцій, Алли Костромічової, Елли Кандиби, Марії Маркіної та інших. Для співпраці над журналом запросили наступних вітчизняних дизайнерів: Ксенію Шнайдер, Світлану Бевзу, Ірину Каравай, Anna October, Лілію Пустовіт, Лілію Літковську та Сашу Каневського.
На сьогоднішній день глянець має щомісячну читацьку авдиторію понад 16 мільйонів, та видання вирішує, які речі будуть модними у наступному сезоні. На журнал орієнтуються майже всі сучасні глянцеві видавництва. «Біблія моди» продовжує стрімко розвиватися і не зупиняється на досягнутому.
Conde Nast Publications випускає також Teen Vogue (журнал, орієнтований на підлітків), Vogue Living і Vogue Entertaining + Travel (виходять тільки в Австралії, структурні підрозділи висвітлюють теми життя, інтер’єру, дизайну, мистецтва, розваг, подорожей).
Італія також друкує VogueCasa (інтер’єр), VogueSposa (весілля) і BambiniVogue (діти), а Бразилія – CusaVogue (інтер’єр) та інші.
Окрім того, існує і чоловіча версія міжнародного видання про моду – Men’s Vogue. Італія стала першою країною, яка у 1967 році запустила лінію модних глянців про представників сильної статі – L’Uomo Vogue. Лише через 18 років французька версія всесвітнього журналу надрукувала перший чоловічий журнал Vogue Hommes International.
За останні 16 років десять країн (США, Нідерланди, Японія, Мексика, Туреччина, Індія, Китай, Бразилія, Польща) випустили глянці про представників сильної статі. На відміну від жіночого видання, журнали про чоловіків не розвинулося на належному рівні: багато з них були ребрендовані, закрилися після декілька років існування чи виходять не щомісяця, а раз у квартал, або взагалі редакції країн випускають один чи кілька випусків на рік.
Отож, в перші роки (1892-1909 рр.) видання не мало чіткої структури та змісту, а після придбання журналу підтриємцем Конде Настоєм у 1909 році журнал був трансформований і набув більш сучасного вигляду. Через події двох світових воєн Vogue починає видаватися у європейських країнах, а у 1960-ті роки під керівництвом Діани Вріланд VogueUS став символом творчої епохи, завдяки якій журнал набув світової популярності. Сьогодні журнал є найвпливовішим виданням у світі про моду, кожен випуск якого виходить щомісяця у двадцяти країнах, а глянець називають «Біблією моди».
Обкладинка британського видання Vogue за 16 вересня 2022 року
Світлина вилучена з ресурсу https://www.courrierinternational.com/une/star-l-effet-timothee-chalamet-envoute-vogue
