Як з’явилась фотографія?
Тож першим кроком перенесімося у 19 сторіччя, коли французький художник та винахідник Жосеф Ньєпс та художник та хімік Луї Дагер близько 1815 року експериментували з вже відомим на той час ефектом, коли хлорид срібла та деякі інші хімічні сполуки чорніли під впливом сонячного світла. Як художники, Н’єпс та Дагер відчували, що цей забавний хімічний ефект може бути використаний у творчості. Але як?
Хоча Дагера вважають винахідцем фотографії, але саме Ньєпс зробив той самий ключовий вклад у появу фотографії.
Близько 1815 року, Ньєпсу в голову прийшла блискуча ідея. Він взяв відому на той момент вже декілька століть так звану камеру-обскуру, яка була доволі модною іграшкою тих часів, і вставив туди світлочутливу пластинку. Саме таким чином йому вдалося отримати першу в світі фотографію. На жаль вона не збереглася, але на щастя все ж таки ми маємо змогу побачити ледь не першу фотографію, зняту таким чином. Ця фотографія має назву «вид з вікна».
Таким чином йому вдалося вирішити перше й найголовніше питання – отримання зображення.
Пошуки можливості його фіксації тривали роками, і в 1829 році він поєднав свої зусилля із Луї Дагером.
На жаль Ньєпс помер у 1833 році, тож далі Дагеру довелося працювати над цим одному.
Як результат у 1839 році на засіданні академії наук в Парижі Дагером було представлено винайдений ним процес, та названий на честь себе Дагеротипією, який давав змогу проявляти та закріплювати фотографічне зображення. Це викликало бурю емоцій. Французький уряд викупив винахід Дагера, та призначив йому довічну пенсію у 6000 фунтів.
Це була революція, але того ж року Вільям Талбот винайшов спосіб модернізувати процеси проявки та фіксації зменшивши час необхідний на отримання фотографії із 20 хвилин до 20 секунд, та збільшивши чутливість світлочутливих пластинок в десятки разів.
Тоді і завершилося формування цього чудового відкриття, без якого сьогодні ми не уявляємо життя.
Фотографія та журналістика
З появою фотографії горизонти журналістики миттєво розширилися до раніше небачених масштабів.
Уявіть – вчора описуючи чиєсь весілля, страви та гостей ви мали затратити купу часу та місця, а сьогодні ви подаєте кілька фотографій, додаючи короткий коментар. Тепер ви могли не тільки описати, а й передати атмосферу, настрій, та деталі, що ще вчора були недоступні читачеві.
Миттєво фотографія увійшла в журналістику, назавжди лишившись її частиною.
Роджер Фентон
Першим у світі військовим фотокореспондентом вважається Роджер Фентон – художник та фотограф-новатор із Великої Британії. Побачивши у 1852 році виставку фотографічного мистецтва він так захопився цим, що навіть заснував Британське Королівське фотографічне товариство.
Однак не дивовижними натюрмортами та своїми геометрично правильними пейзажами він залишився відомим нащадкам.
Його фотографії Кримської війни (1853-1856), та громадянської війни в США перші фотографічні свідоцтва військового жаху, що зміг побачити світ.
Фотографії Роджера Фентона із Криму, та обширне висвітлення війни Півночі проти Півдня вперше висвітлили багато специфічних для фоторепортажу питань – достовірності, інтерпретації та пропаганди.
Не останню роль в цьому зіграв тодішній принц Альберт, за чиєї фінансової підтримки Фентон був відправлений у Крим із завданням сформувати більш позитивний суспільний погляд не непопулярну війну.
Фентон фотографував зі смаком. Ми не знаємо чи була пряма вказівка Британців не фотографувати жорстокі сцени війни, але Фентон знімав здебільшого живих. Сцени польових лагерів, офіцери, зброя. Пізніше ця війна буде названа «останньою із джентльменських війн», і фотографії Фентона зіграють в цьому неабияку роль.
Вочевидь фотографії Фентона можливо розглядати як один з перших яскравих прикладів пропаганди через фотографію, але це вже трохи інша тема. (Фото: Бібліотека Конгресу США)
Ще одним першопрохідцем фотожурналістики є Феліче Біато.
Він також висвітлював Кримську війну, але на протилежність Фентону Біато притримувався трохи іншої ідеології щодо Фотожурналістики. Що стосувалося британських та французьких солдат, він також не висвітлював трупи, щоб не шокувати глядачів та покупців його фотографій, але це не заважало йому знімати гори вбитих.
До прикладу в 1858 році він поїхав до Північної Індії, де роком раніше почалося повстання проти Британської влади. Ці репортажі, як і інші рясніли трупами вбитих повстанців, та ворогів Британської корони.
Ходили навіть плітки, що Біато викопував тіла вбитих повстанців, щоб розташувати їх зручним образом на полях боїв, для того, щоб реконструювати хід бою.
В самій Англії фотографії Біато були доказом сили Британської військової машини, та виправданням політики щодо країн сходу.
Також Біато висвітлював Другу опіумну війну у Китаї, тож завдяки йому світ побачив перші офіційні документальні зйомки цих подій.
Зараз півтора сторіччя потому, більша частина його фотографій є частиною приватних колекцій, та музеїв Шотландії, Англії, США та Франції. Зрештою культурним надбанням для світу Фелікса Біато були не стільки військові фотографії, скільки можливість побачити східний світ, людей, міста, спосіб їх життя. (Фото: arts and cultures, Getty museum)
Військова фотожурналістика США
Цікавим фактом є те, що опосередковано військову фотожурналістику США започаткував Луї Дагер.
В березні 1839 року в Парижі із Луї Дагером зустрічається Семюель Морзе, де і дізнається про дивовижний винахід. Як вчений, Морзе добре зрозумів механіку фотографічного процесу, та навіть сам трохи фотографував. Наприклад доволі відомою є його фотографія Унітаристської церкви у Нью-Йорку.
Тож як наслідок цієї зустрічі Морзе привозить технологію до Сполучених Штатів Америки, де у 1842 році вчить фотографії молодого хлопця Метью Бреді.
Вже у 1844 році Бреді відкриває свою фотостудію, стає доволі відомим фотографом, та робить портрети відомих американців на замовлення.
В ті роки фотографія була неймовірно популярною у всьому світі, а в Америці цьому в немалій степені посприяв Бреді.
Авраам Лінкольн казав про нього наступне: «Портрет зроблений Метью Бреді зробив мене президентом»
С початком громадянської війни він переносить свою фотостудію на місця подій. Перші знімки було зроблено під час першого бою біля Булл Рану. Того дня він був так близько до противника, що дивом не потрапив до полону.
Трохи згодом, через проблеми із зором, Бреді найняв Тімоті О’Саллівана, Александра Гарднера, Джорджа Бернарда, та ще близько 20 фотографів, яким видав обладнання, та «темну кімнату на колесах», для того, щоб вони їздили дорогами громадянської війни, фіксуючи всі цікаві події.
Бреді зі своєю командою зробив загалом більше 7000 фотографій Американської громадянської війни. Більшість з того, що нам відомо сьогодні про громадянську війну виходить з цих фотографій. (Фото: Бібліотека Конгресу США)
Як і в багатьох геніїв фотожурналістики доля Бреді склалася трагічно. За часи громадянської війни він витратив більше 100 тисяч доларів, це більше мільйона за сьогоднішнім курсом.
Він сподівався, що після війни американський уряд викупить його знімки, але коли зрозумів що цього не станеться, спробував продати свою колекцію фотографій. Це також не принесло успіху.
Тільки у 1875 році конгрес США викупив його колекцію за 25 тисяч доларів. Цього явно було недостатньо для того щоб покрити борги. Зламаний фінансовими труднощами та смертю дружини він почав пити. У 1896 році великий в своєму минулому, а сьогодні батько американської фотожурналістики Метью Бреді помер в лікарні для бідних при Пресвітеріанському госпіталі.
Найвідомішими фотографіями Бреді на сьогодні є портрет Авраама Лінкольна 1860 року, остання фотографія Лінкольна зроблена при його житті у 1865 році, та фотографія, що називається «солдати федеральних військ, що загинули в перший день битви при Геттісберзі».
Ще одна її назва «жнива смерті». Це унікальна по своєму фотографія, оскільки є першою фотографією, що показала війну без прикрас. Голий жах війни та смерті. «фотографія, що показала війну кожному».
За великим рахунком варто зазначити, що звання батька американської фотожурналістики, військової в тому числі Бреді носить відносно формально, оскільки існують знімки невідомих фотографів, що дивним чином ще в 1846 році змогли відзняти репортажі з Мексиканської війни.
Імена цих фотографів нам на жаль невідомі. На жаль, тому що по своїй суті це найстаріші у світі військові фотохроніки, бо ж на момент Мексиканської війни з моменту виникнення фотографії пройшло всього 7 років.
В 1888 році в світі фотографії сталася ще одна видатна подія. Компанія Істман Кодак робить революцію у фотоіндустрії, та випускає першу в світі портативну камеру, під лозунгом «ви лише натискаєте кнопку, а ми робимо все інше».
Цей революційний момент став переломним у світі фотожурналістики, надавши фотографам небачені раніше можливості – час експозиції скоротився в багато разів, стало можливим знімати динамічні сцени боїв, робота стала більш безпечнішою.
Після 1888 року фототехніка продовжувала лише розвиватися та еволюціонувати, разом із нею розвивалась та еволюціонувала не тільки фотожурналістика, а й журналістика загалом.
А як ви вважаєте, якою була б журналістика без фотографії?
