27-ий день. 22 березня. Майже звичайний ранок, окрім віддалених «Градів» о п‘ятій. Але людська натура така загартована, що звикає до всього. Тож і я спершу панічно підлетіла з ліжка, прислухалась і заснула далі. До речі, вже насмілилась спати менш одягненою. Проте до піжами, як до Москви рачки. Хоча яка вже там Москва…

Пані Іванна є жителькою селища в Мелітопольському районі Запорізької області. З 24 лютого її громада перебуває в окупації. З того часу чимало змінилось, людям довелось підлаштовуватись до нових обставин і «влади». Багато хто виїхав до підконтрольного Україною Запоріжжя. А от про життя тих, хто залишився в окупації, розповідає мешканка одного з населених пунктів у Запорізькій області. З метою безпеки ми не будемо розкривати ані назви містечка, ані справжнє ім’я людини.

Сьогодні мав змогу поспілкуватись з Мар’яною Баглай. Мар’яна — студентка факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка. Захоплюється музикою, читанням, вивченням іноземних мов.

Сьогодні мав змогу поспілкуватись з Дариною Синицькою — журналісткою-розслідувачкою проєкту Dozorro в Transparency International Ukraine. Дарина народилася на Донеччині, навчалася у Донецьку й у 2014 році була вимушена евакуювати, разом з ініціативною групою, свій університет на підконтрольну Україні територію.

В рамках проєкту “Щоденник війни” мені вдалось поспілкуватись з Анастасією Ізвощіковою. Дівчина працює редакторкою на Суспільному мовленні й навчається на 4 курсі Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка у Києві. Любить журналістику, любить писати та усвідомлювати, що її тексти читають тисячі людей.

Сьогодні мав змогу поспілкуватись з Крістіною Чорбою, яку знаю ще з часів навчання в Таврійському. Дівчина розповіла про свій досвід переживання війни, поділилась своїми думками стосовно різних актуальних питань для нашої країни та для нас усіх.

Сьогодні мав змогу поспілкуватись з Ганною Боковою, журналісткою, головною редакторкою медіа «Бахмут IN.UA».

Мав нагоду поспілкуватись з Валерією Філенко, дівчина навчається в Таврійському університеті імені В. Вернадського. Сама родом з Херсону, який, як ми знаємо, був окупований ще з перших тижнів цієї війни, та тільки ось нещодавно ми отримали довгоочікувані новини про звільнення міста. Яким було життя мешканців під окупацією, як складалась доля близьких Валерії? Читайте далі 

Сьогодні мав змогу поспілкуватись з Іванною Шкромидою, журналісткою, що створює подкасти (найвідоміший, напевно, це саме “Акустика тіней”).

В рамках проєкту “Щоденник війни” ми запитуємо громадян України, як вони сприймають та переживають події війни. Сьогодні мав змогу поспілкуватись з Анжелікою Досенко, кандидатом наук із соціальних комунікацій, доцентом кафедри міжнародної журналістики Київського університету імені Бориса Грінченка.

Сьогодні мені вдалось поспілкуватись з Ольгою Дроняк.

Ольга – студентка політичних наук в Українському католицькому університеті (м. Львів). Студентка по обміну в Університеті Нотр Дам, США, (2022). Має невеликий блог у мережі TikTok про навчання в американському університеті.

Своєю історією війни, думками щодо подій сьогодення з нами поділилася Тетяна Козирєва. Тетяна – відома українська журналістка, працює переважно в сфері розслідувань, також висвітлює війну в Україні для західних видань.

Учителька з окупованої Херсонщини пані Анастасія Кириленко сподівається на якнайшвидше звільнення свого селища. Про умови життя в захопленому регіоні, свою діяльність та сподівання наша героїня розповість нам особисто.

Ця історія про Іванну Пономареву, маму, туристичного агента

Ця історія про лікаря Херсонської обласної клінічної лікарні, про його роботу, трохи про сім’ю, про час, проведений в окупації.

Під час візиту на Херсонщину Президент України провів нараду щодо поточної безпекової ситуації, а також відзначив державними нагородами військовослужбовців.

За підтримкою Британського та Польського урядів, в Україні буде побудовано нові тимчасові села для людей, які втратили свої домівки в результаті війни.

Канада налічує найбільшу українську діаспору у світі, яка прагне зберегти культурну і національну ідентичність. Це стає можливим завдяки невтомним зусиллям українських і канадських волонтерів.

У бою з російськими окупантами загинув херсонець Андрій Мехряков з позивним “Мех”.

Президент України Володимир Зеленський здійснив одноденний офіційний візит до Варшави 5 квітня.

В Україні триває війна і, відповідно, продовжено термін загальної мобілізації. Наразі її темпи зросли, відмічають військові.

“Життя та війна: 10 українців – 10 історій” – проєкт, у якому кожна історія торкає серце. Проєкт, у якому розкривається частинка душі тих, хто бореться та продовжує боротися за свободу України. Проєкт, що розповідає, як змінилося життя людей після 24 лютого 2022 року.

Як повномасштабна війна в Україні змінила працевлаштування в Польщі.

16 квітня відбувся черговий обмін військовополоненими, який проходив останні дні у декілька етапів. 130 наших захисників вдалося повернути до України з полону. Єрмак назвав це «Великим Великоднім обміном». 

16 квітня Президент Бразилії Луїс Інасіу Лула да Сілва закликав лідерів Китаю та Об’єднаних Арабських Еміратів створити групу, яка б була подібною до G20.

Повномасштабна війна в Україні, а саме воєнні злочини російських військ на тимчасово окупованих територіях України, стали поштовхом для змін у захисті країн-членів Північноатлантичного альянсу, йдеться у статті видання The New York Times.

Голова комітету Бундестагу у закордонних справах Міхаель Рот розкритикував нейтралітет Швейцарії щодо війни РФ в Україні і порушив тему припинення закупівлі швейцарського озброєння, якщо таке ставлення не зміниться.

Про це він сказав в інтерв’ю RND.

Кількість громадян України, які в лютому 2023 року отримали статус тимчасового захисту, зменшилась у 19 із 26 країн-членів Європейського Союзу, щодо яких є відповідні дані.

Про це в понеділок оголосило статистичне відомство ЄС.

Громадська організація «Детектор медіа» опублікувала на сайті презентацію результатів звіту з основними висновками.

З часів пандемії проблема навчального процесу в університетах стала більш актуальною, оскільки більшість навчальних закладів перейшли на дистанційний формат. І це дуже вплинуло на якість навчання.

24 лютого 2022 року — день, який змінив життя мільйонів українців. Саме тоді росія розпочала повномасштабне вторгнення, назвавши його «спецоперацією». Для українців це стало початком великої війни, яка забрала тисячі життів і триває досі.

“Відновлення під час війни” – проєкт психологічної підтримки для жінок з дітьми, які постраждали від бойових дій.  Програма була створена у 2022 році завдяки Ваад України (Асоціація єврейських громадських організацій та общин України).

Бажання не тільки залишити слід по собі, але й зберегти і покращити надбання попередніх поколінь – наш обов’язок.  Зараз, під час повномасштабної війни вивчення власної культури та традицій  є дуже важливим. Над цим зокрема працює й Віталія Олійник – юна майстриня з Бойківщини.

Деякі соромляться своєї травми, заганяючи себе в ще більший “глухий кут”.Багато жертв вважають себе винними в тому, що трапилося, замислюються над тим, що могли спровокувати ґвалтівника, що докорінно невірно.

Надзвичайно важким викликом для сфери освіти в Україні стала повномасштабна війна. Понад тисячу закладів освіти, серед яких школи, коледжі та університети, було зруйновано чи пошкоджено російськими окупантами з початку вторгнення. Особливо вражає стійкість та незламність молоді України, яка попри складні реалії війни, не лише здобуває омріяну освіту, але й допомагає наближати нашу перемогу.

Порівнюючи використання в Україні та у країні-агресора, то можемо зробити висновок, що ми користуємося переважно однаковими. І це частково є проблемою.

Телеграм – одна з найпопулярніших соціальних мереж, якою активно користуються українці.

Майже будь-який якісний журналістський матеріал має містити посилання на людину/організацію, що повідомляє суспільно важливу інформацію.

Посол Франції в Україні Етьєн де Понсен відвідав Умань, щоб вшанувати пам’ять цивільних українців, які загинули у багатоповерхівці внаслідок ракетного удару РФ 28 квітня.

Матеріалам із прихованими експертами не варто довіряти, а якщо вже й цікаво – перевіряємо, зокрема піддаємо під наш аналіз й перевірку компетентність осіб, думка яких надається.

Серед повної пропаганди та заборони незалежних ЗМІ, журналісти фінського видання, також забороненого в Росії, сподіваються достукатися до росіян через хоча б одну популярну гру.

Хендрік Лессер – ця людина є засновником Lesser Evil Publishing, компанії, яка розробляє Death from Above та збирала гроші для України на Kickstarter. Саме йому прийшла в голову ідея перетворити прототип гри на гру про українських операторів дронів.

«Детектор медіа» — громадська організація, платформа, що активно публікує новини, моніторинги, дослідження медіа на своєму сайті, працює для суспільства.

Prometheus – одна з українських платформ онлайн-освіти, завдяки якій громадяни України мають можливість безкоштовно проходити різні онлайн-курси.

Пропонуємо вашій увазі пілотний випуск диджитал-журналу «VATRA». Видання присвячене культурі та мистецтву України. У ньому розповідаємо про історичні факти, аналізуємо сучасні події та прогнозуємо майбутні явища.

Українські волонтери та інженери розробляють нову бойову ракету під назвою «Трембіта».
Про це заявив “Мілітарний”.

Влаштувати «хаос» вдалося легіону «Свобода Росії» та бійцям «Російського добровольчого корпусу».

Після ворожого обстрілу нашої держави зі сторони терористичної росії балістичними ракетами 29 травня 2023, начальник Головного управління розвідки Міністерства оборони України Кирило Буданов виступив зі зверненням та обіцянкою для росіян.

Сьогодні Україна у вогні, більша частина її території потерпає від постійних артилерійських обстрілів, перестрілок, насильства і знущання з боку російських загарбників. У зв’язку з цим, ми вирішили заглибитися у питання посттравматичного стресового розладу (ПТСР)  і дізнатися, чим загрожує це нашим військовослужбовцям і цивільному населенню.

Речник української східної групи військ полковник Сергій Череватий зазначив, що українські війська просунулися до 1400 м на невизначених ділянках Бахмутського фронту, а російські мілітарні блогери (що говорять про війну) повідомляють про просування українських військ на північний захід і північний схід від Бахмута, пише ISW.

Підірвавши ГЕС 6 червня 2023 року, росія вчинила черговий жахливий терористичний акт проти нашої країни та нашого населення.
Сьогодні вирішили запитати у кількох студентів з різних українських університетів, як вони сприйняли цю жахливу подію, коли вона трапилась, та як дивляться на ситуацію сьогодні. Думки, бачення та надії нашої молоді — все це читайте далі у нашому матеріалі.

Щороку 20 червня відзначається Всесвітній день біженців. Як святкують цей день зараз та що про це думають українці?

Проєкт “Українська молодь змінює світ”, який отримав грантову підтримку від норвезької організації The Fritt Ord Foundation, має на меті зібрати та опублікувати українською та англійською мовами історії досягнень та проактивних дій молодих українців з різних верств суспільства, з різною освітою, різними переконаннями та способом життя. Це волонтери, біженці, молоді військові, члени громадських організацій, засновники волонтерських фондів та рухів, які роблять все можливе, щоб допомогти нашим солдатам і країні здобути перемогу у боротьбі з російським окупантом.

В рамках проєкту “Українська молодь змінює світ” ми розповідаємо історії досягнень та проактивних дій молодих українців з різних верств суспільства, з різною освітою, різними переконаннями та способом життя. Ми дуже раді тому, що на цей заклик поділитись своїм досвідом відгукнулась українська журналістка Софія Назаренко. Софія працює редакторкою відділу міжнародної аналітики на 24 Каналі, де зокрема бере інтерв’ю з представниками держав-партнерів України: міністрами, послами. Також є магістром факультету політології Вільного університету Брюсселю (2023 рік).

Перша частина інтерв’ю (з двох частин). В рамках проєкту «Українська молодь змінює світ» ми збираємо та поширюємо історії проактивних дій молодих українців з різною освітою, різними переконаннями та способом життя. Сьогодні член юридичного департаменту благодійного фонду «UAID» Аліна Авраменко поділиться історією створення та діяльності фонду, а також розповість про те, чому вирішила долучитися до волонтерського руху.

Це друга частина інтерв’ю з Аліною Авраменко, де дівчина розповість більше про досягнення фонду, про масштабні збори для наших бійців, а також про те, з якими труднощами довелось зіткнутись з початку великої війни та що є найскладнішим у роботі волонтера.

Російська агресія на території України триває з 2014 року і буденне життя українців у всіх сферах набуло певних змін. Саме 10 років тому був знищений міф «братські народи», але чи справді з 2014 року Україна відмовилася від всього російською? А що було з телебаченням?

9 жовтня очільник Херсонської обласної військової адміністрації Олександр Прокудін у своєму телеграм каналі повідомив про повернення 9 дітей з окупованої Херсонщини

11 жовтня, Сполучені Штати Америки оголосили новий пакет військової допомоги для України. Його загальна сума становить 200 млн доларів.

У неділю, 15 вересня, окупанти на Авдіївському напрямку за підтримки авіації вели безуспішні штурмові дії в районах Авдіївки, Кераміка, Степового, Тоненького та Сєверного Донецької області.

Коли хтось розповідає якусь дуже емоційну історію, то я можу виглядати немов повністю байдужа людина. Але це той бар’єр, який кожен волонтер має будувати, бо інакше його вистачить на одну-три такі історії. Це не означає, що емпатії немає, ні, вона є. Але певна холодність тут все ж допомагає.

Наші партнери ГО “Київ Дефендерс” взяли інтервʼю в американця, який приїхав боронити незалежність України. “Під час розмови Алекс “Beef” вразив нас своєю підготовкою і незламністю. На жаль, напередодні виходу інтервʼю, ми дізналися, що Алекс отримав тяжке поранення і зараз перебуває на лікуванні. Дякуємо йому за захист нашої країни і бажаємо скорішого одужання” – йдеться в описі відео. Далі у матеріалі, ви можете ознайомитись з відео та повним текстом інтервʼю.

Однією з найважливіших частин культурної ідентичності українського народу є державна мова. Особливо на ставлення громадян до мови та її значення вплинула російська збройна агресія проти України (з 2014 року). Щоб виявити, як молодь змінила своє сприйняття української мови та її ролі у житті країни, ми провели опитування серед студентів Східноукраїнського національного університету імені В. І. Даля.

З 2014 року Україна зазнає російської агресії. Вже понад 9 років частина наших територій окуповані країною-терористом. Окупанти вчиняють злочини проти українського народу, в тому числі й сексуальне насильство. Розповівши цю історію, ми хочемо привернути увагу суспільства до проблеми насильства щодо жінок, яка особливо загострилась від початку російсько-української війни.

З нагоди Міжнародного дня людей з інвалідністю Truthful Reporting розповідає історію особливих героїв, які  не лише надають підтримку та допомогу людям з інвалідністю, але й вивозять їх із найнебезпечніших зон. Ігор Логвінов – волонтер та засновник благодійного фонду «FREEDOM TRUST», який врятував тисячі людей з-під обстрілів, а зараз продовжує допомагати нашим бійцям на фронті.

3 грудня відзначається Міжнародний день людей з інвалідністю. Ми хочемо привернути увагу до проблем, з якими щодня стикаються ці люди. Truthful Reporting розповідає історію 20-річної Крістіни з Херсону, яка живе під майже щоденними обстрілами. Дівчина розповіла нам про те, як їй довелось відмовитись від улюблених занять через війну.

Наші партнери – проєкт «Єдині» уже понад рік допомагають усім охочим перейти на українську. І за цей час вже досягли значних результатів, зокрема понад 102 000 учасників взяли участь у їхніх заходах, а розмовні клуби проєкту працюють в Україні та Європі. На думку наших партнерів, новий законопроєкт про національні меншини створює загрозу українській мові. Позиція проєкту “Єдині” щодо законопроєкту далі у матеріалі від партнерів.

Окупаційна адміністрація незаконно вивезла червонокнижних тварин з біосферного заповідника “Асканія-Нова”, що розташований на Херсонщині, до Росії. “З асканійського зоопарку вивезли по декілька особин зебри Чапмана, бізона американського, коней Пржевальського та оленя Давида”, – розповів Руслан Стрілець. Статус цих тварин – “зниклий з природи”, “на межі зникнення” та “близький до тих, які перебувають під загрозою знищення.

У Верховній Раді хочуть зобов’язати українців носити з собою військовий квиток. Таким чином, хочуть уникнути питань пов’язаних з тим, чи є громадянин військовозобов’язаним або не військовозобов’язаним, чи може отримати повістку чи не може.

“Щодо дефіциту. Запропонували мобілізувати додаткових 450-500 тис. людей. Це дуже серйозна цифра. Я сказав, що мені потрібно більше аргументів. Це питання людей, справедливості, обороноздатності та фінансів. Що стосується людей – мені потрібна конкретика. Що буде з мільйонною армією, дуже потужною. Що буде з тими хлопцями, хто вже два роки захищає державу?”, – зазначив президент.

На виставці представлено шість робіт. Всі вони чіпляють за живе і б’ють по незагоєним ранам, нагадуючи кожному, що війна триває
Перше куди повела цікавість був аудіофайл Леона Зейделя і Ельзи Губанової “Чому ми завжди співаємо сумних пісень?”. Ця аудіоробота – архів індивідуальних переживань, складених із звуків у одну історію. Вона об’єднує голоси та емоції у звуковий меморіал колективного досвіду війни

Історія сучасної Донеччини має глибоке коріння, переплетене з історією українського народу. У 2014 році російські окупанти зіткнулися з опором проукраїнського руху в регіоні.

У жесті солідарності українці зібралися в самому серці столиці Шотландії, щоб виступити проти безжальних російських обстрілів українських міст. Волонтери команди The Ukrainian Victory Campaign організували протест 3 січня, об’єднавши десятки Українців та Українок із різних регіонів Шотландії напроти Генерального консульства Росії в Единбурзі.

У перші дні повномасштабної війни 20-річний Ярослав Тарасов став свідком російського тероризму. Після цього хлопець ледь не залишився в інвалідному візку. 

На заклик поділитись своєю історією відгукнулась Софія Мелешко — волонтерка, журналістка. Наразі вона працює доброволицею й військовою перекладачкою в складі НГО «Шабля», яка займається тренуваннями та консультаціями підрозділів ЗСУ, НГУ та ТРО.

У серці подій, що розгортаються в Україні, оповідь Катерини Семенцової, яка виросла в Донецькому регіоні, стає особливо важливою. Її розповідь відображає не лише особистий досвід виживання в умовах війни, але й важливість збереження культурної спадщини та самосвідомості в умовах міграції.

На запит поділитися своєю історією відгукнулася цікава особистість Антон Домбровський – бізнесмен, волонтер, активіст, який змінює світ навколо себе своєю діяльністю, безліччю проєктів. Він ще з зовсім юного віку займається волонтерством, допомагає армії та ВПО.

Ми продовжуємо розмову з Антоном Домбровським. Сьогодні він відповість на такі питання: чи проводить якісь заходи в Хмельницьку, хто ж та таємна «муза» та чому бізнес молодого активіста зазнав поразки?

Сьогодні своєю історією поділилась авторка дописів для БФ «Рій» – Вікторія Сукмановська. Вона впевнена: «Ніхто не прийде з Заходу чи Америки рятувати нас, тільки ми спільною боротьбою можемо зупинити цю велику війну та перемогти».

29-річна Стелла Марчук працює у сфері ІТ, а вільний час присвячує творчості, створюючи сувеніри з авторськими ілюстраціями. Для неї це ідеальний баланс, хоч для його віднайдення знадобився час. У перші дні повномасштабного вторгнення художниця не розуміла, як можна займатися мистецтвом, та згодом розгледіла в цьому інструмент для закарбовування спогадів та емоцій і волонтерства. Тепер передає свої листівки у військові госпіталі, аби через малюнок висловити слова підтримки та вдячності за наш захист, а частину від продажів віддає на збори для української армії. 

Ми продовжуємо нашу розмову з пані Анною. Сьогодні дізнаємось більше про її участь в різних стипендіальних програмах, розмови з європейськими політиками. Наприкінці дівчина поділиться тим, що ж означає для неї перемога України в цій війні, як вона осмислює це поняття.

У доречність ідеї Надії Радчук з Рівного відвідувати поранених у госпіталі спочатку ніхто не повірив. Але 24-річна очільниця Rivne Rotaract Club не відступила й отримала від захисників, які перебувають на лікуванні, зворушливу хвилю вдячності. Тепер до ініціативи долучаються все більше людей, а Надія шукає можливості для розширення допомоги пораненим.

Історія молодої мами в декреті, яка знаходить свій унікальний спосіб допомогти й принести користь. Роксолана Мигович-Ковбаснюк ділиться своїм цінним досвідом та підкреслює важливість кожного внеску у спільну справу. Не зупиняючись перед жодними перешкодами, вона знаходить способи допомагати та підтримувати українців на шляху до нашої перемоги.

На запрошення поділитись своєю історією відгукнувся надзвичайно свідомий українець з Дніпровщини – Вертелецький Денис. Він – людина, яка справді горить тим, що робить і попри свій молодий вік є засновником благодійної фундації «Voices from Ukraine», яка базується у Варшаві, Польща.

Понад 500 людей об’єдналися на акцію солідарності в Единбурзі, вшановуючи другу річницю масштабного російського вторгнення в Україну. Ініціатива “The Ukrainian Victory Campaign” разом з місцевими активістами організували демонстрацію “United for Ukraine – together to victory” біля Генерального консульства Росії в Единбурзі 24 лютого 2024 року.

Наша сьогоднішня героїня — Олександра Паняк, Head of Media Relations Truman, 10 років займається комунікаціями з медіа. За останній рік разом з командою випустила сотні статей в ЗМІ, серед них: The Guardian, The Wall Street Journal, The Times та ін. Резонансні розслідування про діяльність міжнародного бізнесу в Росії набули світового розголосу та здобули мільйони переглядів.

У самому серці Шотландії, у місті Глазго, проживає та навчається Анна Коноваленко – українка, яка особисто відчула наслідки російської війни. Початок вторгнення змусив її залишити рідний Київ і вирушити за кордон у пошуках безпеки. Зараз вона активно поглиблює свої знання в Університеті Західної Шотландії, зосереджуючись на вивченні журналістики, та паралельно долучається до волонтерських ініціатив на підтримку України. У цьому матеріалі вона поділиться своїми враженнями та думками про те, як вона продовжує працювати на перемогу України, навіть перебуваючи за кордоном, і розкриє роль журналістики в цьому контексті.

«Единбурзькі павуки» – це волонтерська організація з плетіння маскувальних сіток для ЗСУ в Единбурзі, що працює декілька років та має сотні відвідувачів і волонтерів з української та місцевої спільнот. Анна, Даша, Олена та Василь – серед них, і сьогодні вони поділилися з нами власною мотивацією, волонтерським досвідом та майбутніми планами. Їхня діяльність у цьому центрі – це не лише жага підтримки, але й прояв солідарності із тими, хто воює за свободу й незалежність України.

У відповідь на жахливу реальність війни, де кожен день став новим випробуванням для мільйонів людей, де кожна година принесла невизначеність і страх, виросла нова хвиля героїзму та волонтерства. Катерина Колосова, уродженка Херсонщини – одна з тих невтомних борців за нашу перемогу. Наша героїня знайшла силу та відвагу допомагати тим, хто потребував цього найбільше. Її історія від живопису до благодійності свідчить про надзвичайну силу людської волі та непохитну віру в добро. У цьому інтерв’ю вона розповість про свій досвід волонтерської діяльності під час війни та важливість вчасно наданої підтримки.

Як зустріла новину про початок російсько-української війни у 2014 році, як бачила початок повномасштабного вторгнення з вікна своєї харківської квартири на Салтівці та як продовжує займатися письменництвом і видавничою справою, фіксуючи воєнні події та даючи літературний стартовий майданчик молодим українським письменникам, говоримо з Наталією Васильєвою.

Хоч зараз Наталія Васильєва, корінна харків’янка, а нині жителька Києва, збирає на авто для брата-військового, та волонтеркою себе не вважає. Свій внесок у підтримку та розвиток України робить як письменниця і книговидавчиня, засновниця видавництва «Відкриття».

Безкоштовний сертифікатний курс пропонує студентам-журналістам українських університетів унікальну можливість спілкування з міжнародною командою медіафахівців. Ви  не лише поглибите важливі для роботи у складних умовах сучасної журналістики знання, а й поліпшите навички спілкування англійською мовою. Знаючи, що Україна зазнає військової агресії з боку рф, важливо навчитися розповідати правдиві та об’єктивні історії, викривати фейкові новини і маніпуляції свідомістю через засоби масової інформації навіть коли болить.

У Шотландії проживає Надія, 20-річна українська студентка, яка була вимушена покинути рідну країну через початок масштабного російського вторгнення у 2022 році.  З того часу Надія стала активною учасницею заходів на підтримку України, обіймаючи посаду віце-президентки Українського Товариства Університету Глазго. У цьому інтервʼю ми дізнаємося про її життя в новій країні, зусилля задля розвитку університетської спільноти та шляхи, які вона бачить для надання допомоги Україні в часи російської агресії.

Роман Алімаскін – виняткова людина, яка втілює в собі справжню відданість своїй культурі та своїй країні. Ще з дитинства він плекає свою любов до літератури, що перетворилась у чудові вечори поезій в усіх куточках України. Роман пройшов свій складний шлях дерусифікації. З 2014 року став відданим просувачем української культури та борцем за рівні права для всіх. Вирішує жити в рідному слові та просувати його. Роман закликає всіх нас боротись за свою державу тут і зараз. Сьогодні ми дізнаємося більше про унікальний культурний проєкт Marmur, його візію та принципи.

Наш герой ділиться своєю візією України у любови та наголошує на важливості єдності українського народу та держави. Розповідає про знайомство з Романом Ратушним, боротьбу за Протасів Яр та ділиться своїми мріями щодо розвитку культури в Україні.

Вітаємо! Маємо дійсно чудову новину сьогодні: норвезька фундація the Fritt Ord Foundation дала схвальну відповідь на грантову заявку від нашої ГО. Подавались з проєктом під назвою “War Diary: stories of Ukrainian resistance” (українською “Щоденник війни: історії українського спротиву”).

У рамках проєкту «Щоденник війни: історії українського опору» ми збираємо та поширюємо історії проактивних дій молодих українців з різною освітою, різними переконаннями та способом життя. Сьогодні Евеліна Сливинська поділиться тим, як двічі через війну змушена була покинути свій дім. Розповість, як почала займатись волонтерством.

Пані Евеліна розповідає про те, як життя спонукало її заснувати благодійний фонд. Ділиться тим, як організована його робота. А також розповідає зворушливі історії людей, яким вона допомагає.

Коли ми чуємо слово  «війна», ми згадуємо про тисячі вбитих людей, про тисячі вбитих тварин та тисячі зруйнованих міст і сіл. Коли ж ми бачимо наслідки цієї війни на фото чи відео, ми переживаємо величезний спектр емоції: від болю до жаху, від сліз до крику. Ці кадри важко стерти з пам’яті. Ці кадри створює Тарас для того, аби ми не були забуті, аби війна не була забута. 

«Як ти там?» — це питання, яке ми ставимо своїм близьким з перших днів війни. Саме воно стало ключовим для заснування мікромедіа Yaktytam, співзасновником якого є Костянтин Андріїв. У нашій розмові Костянтин розповідає про цінності любові та поваги до рідного міста, важливість формування громадянського суспільства та роль мікромедіа у відбудові Запоріжжя. Наш герой наголошує на важливості підтримки ЛГБТ-спільноти в Україні, адже кожен повинен мати право на повагу та рівні можливості, незалежно від своєї сексуальної орієнтації чи гендерної ідентичності.

Для багатьох командні збори стали звичною реальністю. І сьогодні вони ширяться мережею з ледь уявною швидкістю. Відкриючи допоміжну банку сьогодні, кожен може долучитися до допомоги нашим воїнам. Збіролови – добровольча організація, котра займається командними зборами. Сьогодні в рамках проєкту «Щоденник війни: історії українського опору» Даниїл Тюріков розповідає нам про Збіроловів, про командні збори та свій шлях до цієї діяльності. 

Яну Бєльську часто можна застати в дорозі між двома містами: Києвом, де живе вже 10 років, та Конотопом Сумської області, де народилася і де живуть її батьки. Разом вони займаються розробкою одягу, оздобленого вишивкою, аби українська традиція носити вишите вбрання продовжувала жити в наші часи. Усе створене Яна присвячує пам’яті свого чоловіка Дмитра Шаповала, який добровольцем пішов до війська та загинув за Україну влітку 2022 року.

Такі заклади є ледь не в кожному місті, але з епохою інтернету вони дуже знеціненні – і дарма. Про один з таких закладів і буде мій репортаж. Кременчуцький місцевий палац культури – це не просто будівля, де відбуваються культурні заходи. Це справжнє серце міста та осередок народних кружків творчості. Тут вирує життя, переплітаються різні епохи та жанри, і кожен куточок просякнутий духом мистецтва. 

Залишаючись в окупованому Херсоні, фотографиня Марія Пуля знімкувала рідне місто, аби зафіксувати його для історії ще незруйнованим. Ризикуючи, фіксувала на фотокамеру проукраїнський мітинг, коли навпроти стояли російські окупанти зі зброєю, а також створювала власний фотопроєкт про єдність Херсона з усією Україною, коли під вікнами їздила ворожа військова техніка. Через пів року ухвалила рішення виїхати, а коли на початку листопада 2022 прочитала новину про звільнення міста, розплакалася прямо у вагоні метро. 

Аліна Швець уже понад два роки є частиною благодійного фонду «Рій». Героїня не тільки займається створенням контенту, але й активно волонтерить та підтримує Збройні сили України. Її історія надзвичайно цікава та натхненна, а внесок у розвиток благодійності є прикладом для багатьох.
Аліна поєднує в собі безліч ролей: волонтер, SMM-спеціаліст, content creator, і до того ж знаходить час для сім’ї, захоплень та громадської діяльності. У рамках проєкту «Щоденник війни: історії українського опору» ми дізнаємося більше про її шлях у фонді «Рій», роботу над створенням контенту, що надихає та мотивує, а також про її захоплення та життєві принципи.

«”Я нічого не знаю – моя хата скраю” – це не так працює», – так висловився герой сьогоднішнього інтерв’ю, військовий з позивним Малюк. Унікальна історія українського військового-кіборга, який при численних пораненнях з 2014 року продовжує захищати країну.

Валерія Самошина – перспективна тележурналістка, яка активно вдосконалюється у цій галузі. Будучи членкинею Національної спілки журналістів України, вона робить значний внесок у розвиток медіапростору країни. Самошина Валерія Віталіївна також є викладачкою на факультеті журналістики та українознавчих студій у Східноукраїнському національному університеті імені Володимира Даля, вона не тільки ділиться своїм досвідом з майбутніми журналістами, а й формує новий підхід до медіаосвіти.
Сьогодні в рамках проєкту «Щоденник війни: історії українського опору» ми дізнаємося більше про її шлях у журналістиці, про труднощі, які постають перед нею, і про її бачення ролі журналістики під час війни. 

Коли всі їхали з прикордонних міст до центру України, Крістіна Бут, зустрівши повномасштабне вторгнення в Запоріжжі, у перший день поїхала додому в Мелітополь, де знайшла своє призначення у спротиві окупації та проукраїнських протестах.

Ксенія Хараман почала свій творчий шлях у Донецьку, місті, що назавжди залишило слід у її серці. Однак неспокійні події та військові дії примусили її залишити рідну домівку. Історія української художниці, яка стала волонтером та координатором проєкту «Відновлення стели Донецька область», далі у сюжеті.

Повномасштабне вторгнення Анастасія Гончарова зустріла на Кіпрі, де працювала вже декілька років. Без вагань погодилася координувати напрямок з допомоги українським військовим в компанії, згодом відкрила перший власний збір, який пройшов вдало. З того часу не зупиняється, зібравши вже близько восьми мільйонів гривень, для чого використовує смішні меми, публікує ущипливі дописи та по три години на день розсилає в особисті прохання підтримати черговий збір. Хоч мала змогу залишитися, та у 2023 році повернулася в Україну. Не вважає, що робить щось особливе. На її переконання, допомагати рятувати життя захисників і захисниць має кожен і кожна, хто має український паспорт. 

Крістіна Бут на особистому досвіді дізналася, що таке втрата і як важко знайти потрібну та водночас доступну підтримку. Особистий біль і початок великої війни спонукали її створити осередок, де підтримка та психологічна допомога існує у відкритому доступі для кожного. Платформа «Бути» – це відповідь Крістіни на втрату.

«”Дивіться, терикон!”, – казала я на кожен, який ми проїжджали повз. Хлопці сміялись, адже вони привезли мене додому.» Історія про перший рейс до рідної області в умовах війни, вступ у волонтерську організацію та набиті вугіллям кишені.

Оля – це надзвичайно талановита багатогранна особистість, яка ділиться своєю історією українського опору російській агресії. Вона активно волонтерить, збираючи кошти для військових, і пише вірші, що відображають її глибоку любов до України. Творчий псевдонім Ольги «крилата риба» символізує її мрійливу й творчу натуру, яка прагне створювати красу навіть у найскладніші часи. Поезія – її особиста терапія, що допомагає впоратись з болем та емоціями й повертає наснагу жити та боротись. 

Володимиру Крутевичу з містечка Кременець, що на Тернопільщині, 21 рік. Він волонтерить з початку повномасштабного вторгнення. За більш ніж два роки війни юнак здійснив понад 50 поїздок на передову, а також відвідав більшість деокупованих територій.
Попри численні ризики й небезпеку, він доставляє найнеобхідніше військовим та цивільним: продукти, медикаменти, одяг, техніку тощо. Володимир вважає, що ми повинні витримати ворожий наступ, а також постійно допомагати не покладаючи рук нашим захисникам та українцям, які опинилися в біді.
З кожного відрядження герой нашого матеріалу привозить емоційні світлини, на яких закарбовує побачене. Ми поспілкувалися з Володимиром Крутевичем про «залаштунки» волонтерства, воєнну фотографію та вплив війни на його моральний стан у тилу.

За плечима 21-річного Володимира Крутевича з Тернопільщини десятки відвідин найгарячіших ділянок фронту, куди він доставляє допомогу українським захисникам. Волонтер піклується й про цивільних громадян на деокупованих та наближених до лінії зіткнення територіях. З перших днів російського наступу хлопець фіксує побачені моменти на камеру: зруйновані населені пункти, залишки техніки, вирви від вибухів, емоції тих, кого торкнулась війна. Його кадри нікого не залишать байдужим. Про людей, які не залишають рідну домівку навіть попри смертельну небезпеку, роль фотографії та протистояння шкідливим наративам, які поширює ворог, ми поговорили з Володимиром Крутевичем.

У Португалії мешкає 21-річна Софія, українська волонтерка, яка змушена була покинути Київ через російське вторгнення. Сьогодні вона активно розвиває українську спільноту в Португалії, залучаючи ресурси для підтримки української армії. Софія разом з командою вже зібрали понад 18 мільйонів гривень на допомогу Україні і вважає це лише початком. У цьому матеріалі ми дізнаємося про адаптацію Софії в Португалії, її життя в діаспорі, а також про розвиток українського бізнесу, креативу та волонтерства очима молодої волонтерки.

Софія, яка вимушено переїхала до Португалії через російську агресію, перетворила щоденність на платформу для підтримки українських військових. У другій частині інтерв’ю для Truthful Reporting вона розповідає про свій волонтерський шлях та популяризацію української культури, від перших заходів до успішних «дружніх зборів». Софія ділиться власним досвідом, інструкцією ефективних зборів і планами на майбутнє, закликаючи до активної підтримки та співпраці для допомоги Україні.

Уже більше року пані Інна є волонтеркою Kyiv Defenders й разом з командою працює там, де палає. Що є стимулом для волонтерства та чому це важливо? У рамках проєкту «Щоденник війни: історії українського опору» розповідаємо про життєвий шлях людини, котра поміж материнством, роботою та особистим життям знаходить час для допомоги суспільству. 

Війна внесла свої корективи в життя кожного з нас. 70 % чоловіків відчувають стрес, переживання, втому, тому вчасне вирішення проблеми та подолання психологічної напруги є життєво необхідними. Адже психічне здоров’я є важливою складовою частиною добробуту кожної людини.
9 жовтня в Києві відбувся форум «Ментальне здоров’я чоловіків в Україні: як Лінія психологічної підтримки 2345 реагує на виклики війни».

Сьогодні мав змогу поспілкуватись з представницею амбітної талановитої української молоді, Софією Євченко. Дівчина попри свій дуже молодий вік вже постажувалась в різноманітних установах та організаціях, бере активну участь в розвитку ініціативи “Посли європейської молоді” в Україні (YEAs), є членкинею ГО “Академія молодіжної дипломатії “United Youth”, ГО “Жіноча ліга” та координаційної платформи “Ukrainians Abroad”, стажувалась у Верховній Раді України та Міністерстві молоді та спорту України. Наразі Софія стажується у представництві міжнародної неурядової організації “IFES Ukraine”. 

7 листопада 2024 року у столичному “KyivHall”, що на Хрещатику, відбулася панельна дискусія «Там, де лунають постріли й розповідаються історії: жінки на війні», організована регіональним Офісом Фонду ім. Фрідріха Еберта “Діалог Східна Європа”.

Остін Меллой приєднався до Радіо Вільна Європа/ Радіо Свобода як мультимедійний редактор у червні 2022 року. Раніше він очолював відділ мультимедіа в українському виданні The Kyiv Post. Для Truthful Reporting Остін Маллой ділиться своїми інсайтами, порадами та багаторічним досвідом роботи.

В столичній книгарні-кав’ярні “Сенс”, що на Хрещатику, відбулася лекція за ініціативи благодійного фонду “Волонтерське об’єднання “VESTA”, що займається підтримкою військових та їхніх близьких. Спікерками виступили Катерина Ейхман — керівниця комунікаційного відділу БО “VESTA”, донька ветерана і партнерка військовослужбовця; й Тетяна Ціленко, яка очолює психологічний відділ благодійного фонду, як психологиня працює з військовими, а також є дружиною ветерана. 

Війна в Україні. Найбільший збройний конфлікт, що бачив світ з часів Другої світової війни. Найбільш руйнівне вторгнення в центр Європи з часів нацистів і Гітлера, яке призвело до мільйонів біженців, змушених покинути свої домівки, до руйнування десятків тисяч будинків й зробило загрозу тотальної ядерної війни просто неймовірно великою. Думаю, вона ще ніколи не була такою великою, особливо після закінчення холодної війни між Радянським Союзом і Сполученими Штатами.

У Київській області для ветеранів та ветеранок доступні різноманітні послуги, спрямовані на підтримку та реінтеграцію в цивільне життя. Нижче розгляньмо кілька ключових ініціатив та сервісів.

Війна в Україні загострила необхідність ефективної соціальної підтримки ветеранів. Київська область, маючи значну кількість ветеранів, стикається із проблемами доступності та якості соціальних послуг.

До війни тут були природні заповідники, природні та регіональні парки, парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва, заповідні урочища тощо. Однак події російсько-української війни спричинили погіршення екологічного стану, глобальне руйнування екосистеми, забруднення атмосфери, води та ґрунту.

Донецьк – столиця Донбасу, яка знаходиться на березі річки Кальміус. До початку війни 2014 року це місто було мегаполісом з розвиненою інфраструктурою, квітучим бізнесом, великою кількістю паркових і лісових зон, куди з’їжджалися мешканці України на фестиваль «Червона рута», а також тисячі студентів гуляли на природі після занять в університеті.

Одещина — найбільша за площею (33,3 тисячі квадратних кілометрів) область України. Регіон вирізняється високим рівнем розвитку в економічній, туристичній, культурній та науковій сферах. Одеська область багата на природні ресурси, унікальні ландшафти, морські узбережжя та степові зони. Екологічний стан регіону постійно був під наглядом екологів, але після розгортання повномасштабної війни Росії в Україну стан довкілля регіону змінився.

Херсонщина – регіон, розташований на півдні України. До його складу входять три міста, 30 селищ міського типу та 708 сіл. Херсонська область – важлива не лише з економічної точки зору, а й з екологічної. На її території є важливі для аграрного сектору, розвитку водних ресурсів і біорізноманіття природні ресурси. На початку повномасштабного вторгнення 2022 року російські війська окупували частину області. Чим особлива Херсонська область та які екологічні проблеми виникли в регіоні під час повномасштабної війни – читайте у матеріалі.

Запорізька область – один з промислових центрів України. У довоєнний період регіон зіштовхувався з певними екологічними проблемами, проте від початку повномасштабного вторгнення ситуація ускладнилась. А детальніше про техногенні виклики, військово-екологічний тиск і наслідки дій країни-агресора – розповідаємо далі.

Дніпропетровська область – мальовнича частина України, розташована на південному сході. До повномасштабного вторгнення Дніпропетровщина була найбільш навантажена підприємствами та заводами, тому екологія регіону страждала. Дніпро, Кривий Ріг та Кам’янське систематично входили до списку найбільш забруднених населених пунктів України.

28 квітня стартував англомовний курс лекцій «Норвезька модель свободи слова для українських студентів-журналістів». Відкривав програму курсу Бйорн Бергер — блогер, громадський активіст, член Товариства дружби «Норвегія–Україна».

Проєкт «Обличчя стійкості» присвячений історіям молодих українців, які постраждали внаслідок повномасштабної війни, але, попри все, не втратили сили духу та волю до життя. Ми прагнемо зібрати та опублікувати українською й англійською мовами щирі, глибокі, часом болісні, але надзвичайно важливі розповіді молодих цивільних та ветеранів, які отримали поранення внаслідок збройної агресії Росії. Це проєкт про людську стійкість, про ті зусилля, які кожен робить щодня, щоб жити далі, відновити себе та надихати інших.

Сьогодні слухаємо історію Андрія Поліщука — ветерана, поліцейського, пластуна й людину з великої літери. 25 травня для нього — не просто дата. Це день, коли його життя змінилось назавжди: вибух, поранення, боротьба за виживання, операції, реабілітація — і водночас шлях до нового сприйняття себе, сили духу й щирих людських зв’язків. Ми поспілкувалися з Андрієм про те, як змінюється світ після фронту, що допомагає відновитись не лише фізично, а й емоційно, як важливо прийняти себе — і як підтримка, навіть проста, звичайна людська увага, здатна зрушити гори. А ще — про «Пласт», Карпати, дітей, скелелазіння, добрих людей і життя, яке продовжується.

Кожен герой має свої витоки. Для Володимира Шульгіна це були життєва енергія, щирість, цікавість і працьовитість, що проявлялися ще змалку. Спогади його дружини розкривають не лише образ хороброго воїна, але й доброзичливого сусіда, чуйного друга та коханого чоловіка, який умів жити по-справжньому.

І ми продовжуємо історію життя Володимира Шульгіна. Для Володимира війна була не вибором, а обов’язком перед молодшим поколінням і державою. Його шлях у військовій службі став втіленням честі, досвіду та справжнього братерства. Він повернувся на фронт не через наказ, а слідуючи поклику совісті, віддаючи найдорожче, щоб зберегти життя інших.

Пам’ять не потребує яскравих жестів – вона зберігається в дрібницях, у звучанні голосу, на світлинах, у словах і серцях близьких. Навіть після смерті Володимир залишається поряд – у наших спогадах, у його діях, у всьому, що залишив нам. Його історія – це не лише про втрату, а й про світло, яке продовжує світити.

Історія Надії — це не просто розповідь про пережитий біль і втрату, це історія неймовірної сили духу та життєвої стійкості. Надія і її донька стали жертвами трагедії, яка залишила незагойні рани. Однак навіть після цього, з кожним новим кроком і подоланими труднощами, Надія і її родина знаходять сили не лише рухатися вперед, а й надихати інших. Це шлях, який не кожен може пройти, але він наповнений рішучістю, надією і безмежною любов’ю до близьких. Вона ділиться своєю історією, аби показати, що навіть у найтемніші моменти життя можна знайти світло, що навіть у великих випробуваннях є місце для відновлення і нових можливостей.

Сьогодні — історія Івана. Він ветеран війни, який пройшов через Попасну, отримав тяжкі тілесні травми, пережив реанімацію, реабілітацію, переосмислення життя — і сьогодні будує власну справу. Це розповідь про біль, силу, втрату, спроби звикнути до нового себе — і бажання жити далі, не відвертаючись від минулого.

Він повернувся живим – і сильнішим. Ця історія – про Богдана, українського військового, який отримав поранення під час бойових дій біля Вовчанська. Переламані кістки, евакуація під обстрілами, операції, біль, реабілітація, відновлення, нові виклики й нові сили. Богдан не просто вистояв. Він не дозволив жалості чи болю зламати себе. Він повернувся до життя, роботи, родини – і продовжує будувати майбутнє. Його слова прості, але за ними – досвід. Це пряма, чесна розповідь, у якій багато болю, але ще більше – світла.

У цій частині ми говоримо з Артемом Комісарчуком – ветераном Збройних сил України, який пройшов полон, пережив тяжке поранення та ампутацію, але зміг віднайти сили для повернення до життя й соціалізації. Артем ділиться своїм досвідом боротьби, довгого лікування, емоційних гойдалок та шляхів, які допомогли йому прийняти себе заново. Це історія людини, яка вміє не лише виживати, а й віднаходити новий сенс у найважчих обставинах.

У цій частині ми почуємо голос дружини Артема — Тетяни Комісарчук. Це розповідь жінки, яка весь час була поруч з чоловіком: приймала найважчі новини, тримала сім’ю, доглядала за коханим, допомагала побратимам і волонтерила. Її історія — це історія дружини та мами, яка переживає травму разом із чоловіком, але водночас залишається його найсильнішою опорою.

Це історія Світлани – жінки, яка вижила після атаки дрона у Херсоні. Поранення змінило не лише її тіло, а й спосіб мислення, ставлення до життя та людей навколо. Вона втратила відчуття безпеки, але не втратила сили. Світлана пройшла через біль, страх, реабілітацію й внутрішню боротьбу за себе, щоб довести: навіть тоді, коли здається, що все втрачено, завжди є шанс відновитися. Її шлях – це водночас історія про жахи війни та про незламність. Про Херсон, де попри постійні обстріли живуть і працюють сильні духом люди. Про любов до життя, яка допомагає вистояти навіть тоді, коли здається, що немає сил.

Вони стоять там, де мовчить світ. Коли більшість людей ховається в укриття, вони виходять назустріч звуку сирен. Українські воєнні журналісти сьогодні – це не просто фахівці слова. Це люди, які щодня ризикують життям, щоб зафіксувати правду про війну. Їхні історії – це документальні свідчення мужності, розпачу й сили, які тримають країну.

Коли в країні лунають сирени, а міста стирають із мапи, журналістика перестає бути просто професією. Вона стає формою спротиву, способом показати світу, що Україна живе й бореться. Після 24 лютого 2022 року українські журналісти опинилися буквально на лінії фронту – з мікрофоном, камерою чи блокнотом замість зброї. І разом із тим постало питання: як залишатися чесним, не втрачаючи людяності?

Найгірше під час війни не вибухи. Найгірше, коли тиша. Вона лягає на груди важче за бронежилет. Ти знаєш, що після тиші завжди щось буде, і це «щось» рідко хороше. Ми, журналісти, не герої. Ми просто ті, хто не може відійти вбік. Бо якщо не знімеш, ніби й не було. І від цього страшно: реальність може зникнути, якщо її не покажеш.

Під час війни навіть слово може стати мішенню. Те, що ще вчора здавалося звичайним журналістським матеріалом, сьогодні може коштувати комусь життя. Українські журналісти вперше за довгі роки зіткнулися з тим, що свобода слова має не лише межі, а й ціну. І часто ця ціна не репутаційна, а цілком реальна, вимірювана людськими життями.

Війна змінює не лише міста й людські долі – вона змінює саме поняття правди. Те, що журналіст раніше показував без вагань, тепер змушує його зупинитися й подумати: «Чи не стане цей кадр останнім для когось іншого?» Під час війни слова й фотографії отримують іншу вагу. Вони можуть викривати злочини, підтримувати мораль, рятувати пам’ять – або завдати болю, який не має виправдання.

Інформаційна війна не має фронту, але має лінію, яку кожен з нас відчуває всередині. Вона проходить не через міста чи карти, а через довіру. Через те, у що ми віримо й кого слухаємо. Ця війна не пахне димом, не лишає уламків на землі, але залишає їх у голові. Ти відкриваєш телефон, гортаєш стрічку, бачиш десятки повідомлень – і вже не розумієш, де правда, а де лише тінь, створена кимось, хто хоче, щоб ти сумнівався.

Коли почалася повномасштабна війна, я вперше відчув, що інформація може бути швидшою за вибух. Telegram розривався від сповіщень, YouTube – від емоцій, а стрічка новин нагадувала фронт, де щосекунди народжується правда й брехня. Ти відкриваєш телефон, а там ще одна «ексклюзивна» історія, ще одне «очевидне відео». Іноді здається, що війна тепер відбувається не лише на землі, а й у руках тих, хто тримає смартфон.

Війна змінила не лише політичні карти, а й саму сутність журналістики. Там, де раніше звучали студійні ефіри, сьогодні гудуть сирени. І серед тих, хто показує світові цю війну, дедалі більше жінок. Вони працюють поруч із військовими, ризикуючи життям, щоб зберегти пам’ять, правду й людяність.

Після перемоги не буде салютів, які заглушать тишу. Ми просто одного дня прокинемось і вперше за довгий час почуємо не вибух, а пташку за вікном. І тоді настане момент, коли доведеться знову вчитись говорити, слухати, писати. Але вже інакше.

Російська війна проти України нищить не лише міста й життя людей, а й культурну спадщину. У Німеччині через фотографії показали масштаб цих втрат і нагадали світу, що знищення пам’яток — це також спроба стерти історію.

Документальний фільм «Аби скоріше весна» (Hoping for Spring) розповідає про життя киян під час найтемнішої зими 2026 року, коли масовані російські атаки спричинили масштабну енергетичну кризу. Це історія про людей, які посеред блекаутів, морозів і виснаження намагалися зберегти тепло, людяність та світло всередині себе.