Кожного разу, коли ти проходиш через підземний перехід, щоразу, коли опиняєшся на вокзалі, ти не помічаєш найголовнішого – це людей, які тебе оточують. Люди з непевною долею сплять на землі практично під твоїми ногами… а ти просто проходиш повз них… 

Коли ми чуємо слово  «війна», ми згадуємо про тисячі вбитих людей, про тисячі вбитих тварин та тисячі зруйнованих міст і сіл. Коли ж ми бачимо наслідки цієї війни на фото чи відео, ми переживаємо величезний спектр емоції: від болю до жаху, від сліз до крику. Ці кадри важко стерти з пам’яті. Ці кадри створює Тарас для того, аби ми не були забуті, аби війна не була забута. 

Безперечно історія фотожурналістики нерозривно пов’язана з журналістикою в цілому. Це симбіоз, у якому як у живому організмі одне пов’язано з іншим, тож неможливо розглядати журналістику без існування фотографії.

Навіть сьогодні, коли завдяки розвитку новітніх технологій кожна людина навіть далека від сфери журналіста може фіксувати за допомогою телефону ледь не все, що відбувається навколо неї, неможливо недооцінити важливість фотографії на шляху висвітлення будь-яких подій.

У національному центрі «Український дім» у Києві відбулося відкриття виставки «І побачив я» фотографа Олександра Глядєлова.