Війна та її вплив на моє життя і навчання сьогодні

Війна, спричинена російською агресією, триває в Україні вже близько 9 років. В лютому 2014 року росіяни анексували Крим і невдовзі після цього почалась війна на Донбасі, і ця жахлива, тепер уже повномасштабна війна триває і нині, забираючи кожного дня життя наших громадян. Війна вплинула не лише на моє особисте життя, але й суттєво змінила взагалі роботу освіти в країні.

Університети були змушені адаптуватися до складної ситуації, багато з них запровадили програми дистанційного навчання, щоб убезпечити студентів. Хоча це дозволило мені продовжити навчання дистанційно, я також прекрасно розумію, що це створило певні проблеми для великого прошарку наших студентів. Доступ до надійного інтернету та технологічних ресурсів у деяких регіонах обмежений, плюс часті відключення або ж взагалі відсутність благ цивілізації як-от світло вода чи тепло, і це неабияк ускладнює повноцінну участь студентів в онлайн-класах. Крім того, відсутність особистої взаємодії з професорами та колегами ускладнює участь у дискусіях та отримання відгуків на роботи. Попри ці виклики, я знайшов певну розраду в підтримці моїх однокурсників та викладачів. Університетська спільнота об’єдналася, щоб підтримати один одного в ці важкі часи, пропонуючи емоційну та академічну допомогу. Це створило відчуття єдності, яке допомогло мені впоратися з викликами студентського життя у воєнний час.

Так працюють багато українських вчителів сьогодні в реаліях війни

Ще одним значним наслідком війни стало переміщення багатьох українців з їхніх домівок. Дії російського агресора призвели до широкомасштабних руйнування, по всій країні великі руїни. Це спричинило появу просто величезної кількості переселенців і залишило багатьох наших громадян просто без даху над головою. Я став свідком боротьби моїх земляків, і це допомогло мені усвідомити важливість соціальної відповідальності. У відповідь на цю кризу багато українських студентів об’єдналися, щоб надати допомогу та підтримку тим, хто постраждав від російських атак.

Крім того, події сьогодення, на мою думку, також підвищили нашу обізнаність про важливість міжнародних відносин і дипломатії. Як молодий українець, я усвідомив значення глобальної політики та вплив, який вона може мати на життя окремих людей. Реакція міжнародної спільноти на війну була неоднозначною: деякі країни надають допомогу та підтримку, тоді як інші залишаються нейтральними або навіть ворожими. Це допомогло мені усвідомити важливість дипломатії у вирішенні конфліктів та сприянні миру.

Також варто сказати, що дистанційне навчання поставило перед мною, студентом-журналістом, цілу низку унікальних викликів. Журналістика — це сфера, яка вимагає практичного досвіду та взаємодії з іншими, наприклад, проведення інтерв’ю, відвідування подій та репортажів з місця подій. Пандемія та повномасштабна війна, що триває і невідомо взагалі, коли закінчиться, ускладнили доступ до таких можливостей. Як наслідок, багатьом студентам довелося адаптуватися до альтернативних методів навчання та практики журналістики. Однією з переваг дистанційного навчання є його гнучкість. Я можу виконувати роботи у власному темпі, і маю більше контролю над своїм розкладом. Це дозволило мені займатися іншими інтересами та хобі, а також працювати журналістом-фрілансером. Однак така гнучкість також вимагає великої самодисципліни та мотивації, оскільки дуже легко відірватися або відстати від своєї домашньої роботи. Відсутність особистої взаємодії з професорами та колегами також є значною проблемою. Особиста взаємодія надає можливості для зворотного зв’язку та дискусій, які важко відтворити в онлайн-середовищі. Для мене, студента-журналіста, отримання відгуків про мою роботу є критично важливим для мого зростання і розвитку, а перехід на дистанційне навчання ускладнив отримання зворотного зв’язку, необхідного для вдосконалення. Крім того, цифровий розрив в Україні зробив дистанційне навчання складним для багатьох студентів. Не всі студенти мають доступ до надійного інтернету або технологічних ресурсів, необхідних для повноцінної участі в онлайн-класах. Це створило нерівні умови, і деякі студенти намагаються не відставати від здачі своїх робіт. Попри ці виклики, я виявив, що дистанційне навчання також має певні переваги. Перехід на онлайн-платформи змусив мене відчути себе більш комфортно з технологіями та цифровими інструментами. Це розширило мій набір навичок і підготувало мене до мінливого ландшафту журналістики, який стає все більш залежним від цифрових платформ. Дистанційне навчання на магістерській програмі з журналістики в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка поставило переді мною низку викликів, але також й викликало нові можливості. Хоча це ускладнило практику і вивчення журналістики в традиційному розумінні, це також змусило мене адаптуватися до альтернативних методів навчання і розширило мій набір навичок. Оскільки ситуація в Україні залишається складною, я сподіваюся, що досвід, отриманий під час дистанційного навчання, зробить мене більш адаптивним і стійким журналістом у майбутньому.

І хочу завершити, підсумувавши ту ж тему, з якої починали: війна в Україні. Всі ці події, які відбуваються сьогодні в нашій країні, мають безперечно величезний вплив на моє особисте життя та на функціонування країни загалом. Хоча напад Росії й створив дуже багато викликів і загроз, але він також багато в чому згуртував українське суспільство і зміцнив наше почуття патріотизму та національної гордості. Як юний студент, для кого міжнародні відносини не є чимось зовсім іноземним (журналістика і міжнародні все ж таки глибоко пов’язані), я ще раз переконався у важливості соціальної відповідальності та дипломатії у просуванні глобального миру та співробітництва. Хоча ситуація в Україні залишається вкрай складною, я продовжую вірити у якнайшвидше закінчення війни (із нашою перемогою, звичайно ж), і щиро вірю у світле майбутнє для моєї країни після цієї клятої війни.