UA
EN
Світлина: Детектор медіа.
Ще зі школи частково людей привчали до того, щоб вони вміли оформлювати правильно свої реферати й інші роботи, вносячи списки джерел інформації. Хоча й не завжди пояснювалося навіщо, й загалом вважали, що сенсу від них ніякого – ніхто перевіряти це не буде. Тому й робив це не кожен, але з часом більшість до звикала через постійні нагадування. Таким чином і робота вважалася якісною.
Так і журналістські стандарти вимагають від працівників засобів масової інформації посилатися на те чи інше джерело. Майже будь-який якісний журналістський матеріал має містити посилання на ту людину/організацію, що повідомляє про щось суспільно важливе.
Інформація надходить журналістам або від когось, або ж вони самостійно шукають її. Існують певні випадки, коли журналіст може не вказувати джерело інформації, але причиною того є не бажання журналіста, а власне бажання джерела або його безпека.
Важливість наявності джерела полягає у тому, що споживач у такому випадку має можливість, як переглянути повний обсяг інформації, що його зацікавила, так і впевнитися у її достовірності. На жаль, проблема поширення неправдивої інформації переслідує людей доволі давно. Одні медіа працюють на користь суспільству, інші ж навпаки намагаються зашкодити, використовуючи різноманітні маніпуляції.
Достатньо поширеним способом якраз є маніпуляції з джерелами. Існує їх декілька видів:
1) «Експерти/вчені/дослідники повідомляють…» (без уточнювань, хто саме і джерела, що вказує на достовірність). Одна з найбільш використовуваних журналістами маніпуляцій. І набула вона поширення саме завдяки психологічному аспекту: люди довіряють тим, хто розуміється більше у певній сфері, аніж вони самі. І підсвідомо люди можуть почати довіряти, почувши чи прочитавши, що джерелом є хтось із подібного переліку. Навіть якщо у матеріалі присутнє посилання, що містить подібну інформацію, – не варто поспішати довіряти. Навіть це не може гарантувати достовірність поданих фактів. Наступний пункт якраз надасть пояснення цьому.
2) Людина не є компетентною у галузі, про яку йде мова. Може бути цілком змістовний матеріал, де міститься й джерело,й обґрунтування думки на суспільно важливу тему, прогноз подій і так далі. Може бути створений навіть повноцінний відеосюжет із людиною. Але не всі медіа обирають саме експертів. Замість них іноді обирають саме прихованих піарників і пропагандистів, які іноді можуть висловлювати свою думку з певної події чи теми, не будучи насправді компетентними. Також деякі так звані «любителі» можуть називати себе експертами.
У свою чергу, журналісти з недостатнім досвідом, недбалі й недобросовісні ЗМІ й ті, що прагнуть якнайшвидшого успіху, можуть погодитися на надання думки під виглядом експертної. Якщо ж ті, кому не вистачає досвіду, створюють подібне несвідомо, – деякі журналісти усвідомлюють серйозність їх проступку, але переслідувати особисту ціль для них куди важливіше.
3) Приховані джерела або інсайди. Іноді в матеріалах зазначається, що певні їх джерела отримали унікальну інформацію від впливових людей або певних важливих структур, але не вказують конкретно від кого й подібної інформації немає на інших новинних ресурсах. Дійсно важлива суспільна інформація не буде приховуватися провідними медіа та журналістами. Адже вони працюють саме задля інформування суспільства. Такі інсайдерські матеріали також можуть переслідувати «гонитву» за підняттям аудиторії або ж просування пропагандистських ідеї, наведення паніки та спричинення конфліктів серед громадян. Довіряти подібним повідомленням не варто, оскільки це не є офіційною інформацією, і загалом може використовуватися проти людей у подальшому.
4) Відсутність джерела інформації. Подекуди журналісти можуть взагалі не вказувати джерела. Це вже має викликати підозри, проте не кожен звертає на це увагу через клікбейтні та провокуючі назви. Такі матеріали часом взагалі бувають доволі абсурдними, але правильно сформульована аргументація може надати переконливості наведеним фактам чи порадам.
5) Мікс маніпуляцій. Ще страшніше, коли перераховані маніпуляції можуть поєднуватися між собою, що посилює ефект правдоподібності наданої інформації. «Експерт» і посилання на джерело не викликають стільки причин для підозри, як їх відсутність. Тому недобросовісні журналісти можуть використовувати усю «артилерію» задля отримання бажаного результату.
З усього вище сказаного можна зробити висновок, що будь-який матеріал завжди потрібно перевіряти. На сьогодні існують різні незалежні громадські організації й проєкти, що займаються фактчекінгом і створюють необхідні умови для того, щоб кожен мав можливість перевірити інформацію. Існують:
– «Білий список медіа» – це Список найякісніших українських онлайн-медіа, рівень дотримання професійних стандартів яких перевищує 95%.
– База псевдосоціологів, де винесено велику кількість фірм, організацій і персон, у компетентності яких є достатньо сумнівів із детальною інформацією про них та їхні скандальні матеріали.
– Офіційні сторінки та медіа, які публікують перелік офіційних сайтів та каналів і тих, що видають себе за медіа або певних особистостей.
– Готові огляди та моніторинги, що проводяться спеціально різними громадськими організаціями задля спрощення пошуку матеріалів із наданням аргументацій, чому той чи інший факт є недостовірним.
Можна дійти висновку, що на сьогодні існує достатньо видів маніпуляцій навіть із джерелами інформації. Їх комбінування загалом може не викликати підозр у звичайних людей, тому завжди варто перевіряти джерело інформації, сайт, на якому публікується інформація, її наявність у якісних медіа або офіційних осіб, а також компетентність особи, що надає свою думку, прогнози чи поради. ЗМІ, громадські організації та різні Інтрнет-ресурси створюють спеціальні проєкти задля захисту громадян від недостовірної та шкідливої інформації. Але й вони не мають нести цей тягар самостійно, коли у споживачів є можливість витратити кілька хвилин на перевірку, щоб не створювати зайвої роботи фактчекерам і журналістам.