UA
EN
Світлина: EUvsDisinfo.
Кожна людина у своєму житті зустрічала таке поняття і явище як «фейк». Варто розпочати з нагадування, що являє собою це слово. Інститут масової інформації наводить такі твердження даному поняттю: «Фейк — це подання фактів у спотвореному вигляді або подання свідомо неправдивої інформації» і також додає, що це спосіб маніпуляції свідомістю шляхом надання неповної інформації, спотворення контексту, частини інформації з метою підштовхнути аудиторію до дій чи думок, які потрібні маніпулятору.
На сьогодні існує велика кількість видів фейку, але якогось одного визначеного переліку не існує. Найчастіше до них відносять матеріали, наповнення яких містить відсутність достовірних джерел або їх повна відсутність загалом, наявність емоційних накручувань або емоцій самого журналіста, конспірологія (за Словником UA одне з визначень: конспірологія – теорія змов), узагальнення, недостовірні свтлини, відео та цитування, ярлики, стереотипи, недотримання балансу думок, думки некомпетентних осіб тощо. Цей перелік здається взагалі невичерпним, на перший погляд, і тому може відвернути бажання людини розбиратися з цим.
Поряд із терміном “фейк” іноді вживають поняття “наратив”, хоча останнє зустрічається рідше. Немає чіткого визначення для цього терміну, оскільки загалом він може мати декілька значень. Однак, якщо розглядати це поняття з точки зору актуальних проблем медіа, можна звернутися до визначення, запропонованого онлайн-ресурсом “Словотвір”: “Наратив – це опис подій з певної точки зору”. Якщо ж звернути увагу й на інші запропоновані значення, можна зрозуміти, що це також викривлення реальних або вигаданих подій. Це можуть бути як перекручені факти, так і цілком повноцінні історії.
І тут може виникнути запитання: а в чому ж тоді різниця? Адже обидва твердження містять викривлення й не є достовірними. А суттєва відмінність між ними все ж таки є. Про це мова йшла у розмові програмного директора ГО «Детектор медіа» Вадима Міського у ранковому шоу «Сніданок з 1+1». Він вважає, що набагато цікавіше і небезпечніше є якраз таки наратив. Вадим говорить про те, що ці історії – це призми, через які Росія хоче, щоб ми бачили під її кутом зору. Для прикладу наводить ситуацію з необхідністю постачання зброї до України. Пропагандист може підтвердити цей факт, але надасть на противагу хоч якийсь аргумент, чому це робити не потрібно. У даному випадку, може сказати, що Україна продасть цю зброю на чорному ринку.
Зі слів програмного Директора “Детектор Медіа”, можна дійти виновку, що наратив – це те, що передує зародженню фейку, адже це певна глобальна окреслена тема, що не підв’язана до чогось конкретного (до певної реалії і місцевості наприклад). А фейк – це вже певний меседж із прив’язкою. Тобто, лише з одного наративу може бути створено безліч фейків.
Заслужений журналіст України, доктор філологічних наук і професор Георгій Почепцов теж досліджував тему наративів. Професор вважає наративи за новий тип зброї, що може впливати на картину світу. В одному зі своїх матеріалів він пише: «Наративи, будучи інструментарієм нашого розуміння та осмислення ситуації, стають також і інструментарієм впливу на індивідуальну та масову свідомість». Це ще одне підтвердження того, що вони є небезпечними.
Наративи подекуди доволі складно підтвердити або спростувати: деякі росіяни досі вірять у те, що в Україні є неофашисти, нацисти і т.д. Не дивлячись на це, країні-агресорові не вдалося використати цей інструмент так, щоб оповідь мала ефективний вплив на своїх громадян. Ті, як вже відомо, почали тікати з Російської Федерації при оголошенні часткової мобілізації.
Що фейки, що наративи є недооціненими українцями. Від початку повномасштабного вторгнення РФ на територію України провідні медіа та різноманітні ГО почали створювати спеціальні колонки або навіть проєкти, у яких підбірками спростовуються фейки та наративи російської пропаганди. Суспільство зацікавлене в подібних матеріалах, але не має зацікавленості у самостійному розвитку навичок медіаграмотності. Про це пишуть, але не всі розуміють, що достатньо знати хоча б основні аспекти у цій сфері, вивчення яких не є чимось складним чи недоступним. І це навіть не говорячи про те, які можливості це дає людству й країні у вигляді інформаційної безпеки.
Найкращим варіантом на сьогодні було б більше пояснювати у медіа, школах, вищих навчальних закладах і т.д. важливість запровадження медіаосвіти та розвиток навичок медіаграмотності. Цей досвід буде завжди актуальним, а тим паче зараз – у період гібридної війни, де Росія постійно намагається запустити чергові фейки та наративи в інформаційний простір різних країн, включаючи Україну.
Можна дійти висновку, що фейки і наративи дійсно схожі поняття, але певна відмінність між ними є. Обидва поняття вважаються інформаційною зброєю, хоча її потенціал розуміє не кожен. Завдяки тому, що Росія не може використовувати у повній мірі ефективності такі інструменти, а українські медіа та дослідники намагаються вплинути на ситуацію з дезінформацією, громадяни України не піддалися на маніпуляції країни-агресора. Проте, якщо ще більше українців усвідомлять значення таких дій і опанують навички медіаграмотності, перемога України значно пришвидшиться.