Фактчекінг: поняття й основні аспекти роботи

Світлина: Європейська обсерваторія журналістики.
З кожним роком кількість нових медіа збільшується, а разом із тим більшою стає й кількість інформації, що потрібно перевіряти й спростовувати у випадку не підтвердження верифікації правдивості фактів. Саме в процесі фактчекінгу це й стає можливим. З англійської fact cheking перекладається як перевірка фактів.
За Великою українською енциклопедію закріплюється таке поняття даному терміну: «Фактчекінг — процес дослідження наявних фактів і даних для з’ясування їхньої повноти, правдивості та істинності». Його відносять до одного з форматів журналістських розслідувань, що передбачає аналіз і ретельну перевірку фактів на основі риторики різних спікерів, публікацій, а також соцмереж.
Взагалі на перевірку у такому випадку беруть тексти, світлини, відео та публічні заяви з посиланнями на факти. У свою чергу діяльність фактчекерів координується за Міжнародним кодексом фактчекінгу.
Алгоритм перевірки є наступним: спочатку обирають матеріал, ключові твердження й найоперативніший спосіб для перевірки. Варто відзначити, що фактчекери керуються саме авторитетними джерелами, ніяк не невідомими ЗМІ, сайтами- й каналами-сміттярками тощо. Після пошуку інформації надається обґрунтований коментар: причина перевірки цього матеріалу й коментар. Якщо він проходить далі експертну перевірку на якість і відповідність – настає фінальна перевірка на внутрішню логіку (ще її називають перехресною). Подекуди, у разі потреби, залучають зовнішніх спеціалістів. А кінцевим етапом вже є публікація даних, де вказуються посилання джерел перевірки та експерти, що працювали над нею.
Загалом процес може здаватися нескладним, але все ж кожен з етапів може віднімати багато часу. Усе це робиться для перевірки якості контенту, перевірки дотримання стандартів журналістів і тверджень авторитетних осіб (наприклад виповнення обіцянок ними), спростовування дезінформації, перестереження суспільства від маніпуляцій і пропаганди.
На сайті Національної спілки журналістів України можна знайти інформацію про так званий «лічильник правди» (тобто надання оцінки інформації). Інформацію за ним поділяють на правду, переважно правду, напівправду, переважно брехню, брехню та «вогняні штани». В усіх окрім останнього назва говорить за себе, а «вогняними штанами» називають заяви, що є не точними й містять кумедні складники.
Також існують повідомлення, які в загальному не можна перевірити. Сюди відносять саме оцінювальні судження, тому їх загалом не перевіряють. У Детектор Медіа також мова йшла про те, що під час бойових дій неможливо перевірити кількість втрат, відомості про спалені танки, літаки чи іншу артилерію ворога. Це є небезпечним для будь-якого людського життя.
На сьогодні в Україні у форматі фактчекінгу працюють такі українські ресурси як «Слово і діло», «VoxUkraine» «StopFake», «Детектор Медіа», «Gwara Media» тощо. Українці знають про існування деяких із них, але не кожен використовує. Хоча це могло б позитивно вплинути на стан українського інформаційного простору.
«Під час війни фактчекерство — це ще одна лінія фронту», — вважає волонтерка-фактчекерка Gwara Media. І це цілком логічно з погляду на те, що інформація впливає на людську свідомість і поведінку. Будь-яка неправильна подача може нести негативний вплив, якщо не загрозу.
Тому робота фактчекера є доволі важливою. Так було раніше, а в сучасних реаліях необхідність у ній значно зросла. Наразі фактчекери мають не лише ретельно перевіряти інформацію, але вичерпно й зрозуміло пояснити людям чому та чи інша інформація є неправдивою (або навпаки). На них велика відповідальність, а їх роль є важливою для українського суспільства та держави загалом.